5-3368км12 Про вимагання та одержання працівниками міліції хабара - 18.10.2012 Прийняття

Як зазначено у вироку, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 органами досудового слідства обвинувачувались у тому, що, обіймаючи посади: ОСОБА_5 - першого заступника начальника - начальника кримінальної міліції, а ОСОБА_6- начальника сектору карного розшуку Сумського РВ УМВС України в Сумській області, які відповідно до наданих їм прав та повноважень були представниками влади та службовими особами, які обіймають відповідальне становище, 13 лютого 2010 року після 10-ї години, за попередньою змовою групою осіб, шляхом вимагання, отримали від ОСОБА_7 хабар в сумі 5 000 грн. та вчинили закінчений замах на отримання хабара в сумі 10 000 грн. від ОСОБА_7 за повернення належного йому автомобіля ВАЗ 21043, д. н. НОМЕР_1 який був 7 лютого 2010 року вилучений у ОСОБА_7 за підозрою в тому, що цей автомобіль використовувався при вчиненні злочину, а саме у незаконній порубці лісу, а також за сприяння в закритті кримінальної справи, порушеної за ч. 2 ст. 185 КК України за крадіжку дров.

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 грудня 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виправдано за ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України у зв'язку з недоведеністю їх участі у вчиненні цих злочинів.

Самі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 категорично заперечували скоєння інкримінованих їм злочинів, наполягали на тому, що діяли в межах наданих їм повноважень, вказані показання узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11; суд прийшов до висновку, що свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є особами зацікавленими, оскільки були підозрюваними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, і намагалися у будь-який спосіб уникнути відповідальності за крадіжку злочину, а тому не взяв до уваги їх показання, як і показання ОСОБА_7 щодо вимагання, а в подальшому, і отримання від нього хабара ОСОБА_6 та ОСОБА_5, пославшись на аналогічні підстави; не взяв до уваги суд як доказ протокол № 1 за результатами проведення оперативно-розшукового заходу від 03.03.2010 року, складеного ОСОБА_14, в додатках до якого зафіксовані обставини передачі хабара, у зв'язку з тим, що в судовому засіданні не було встановлено, які саме оперативно-технічні заходи були задіяні, як саме відбувався запис розмови між ОСОБА_5 і ОСОБА_7, яким технічним засобом це фіксувалось і на який носій; вилучені у потерпілого диктофон із записами на ньому розмов ОСОБА_7 із ОСОБА_5 і ОСОБА_6 щодо вимагання і отримання хабара та лазерного диску із аналогічними записами за 12.02.2010 року суд визнав такими, що не можна вважати здобутими законним шляхом, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 року № 12-рп/2011 (v012p710-11) (справа № 1-31/2011); протокол огляду місця події від 13.02.2010 року визнано судом як недопустимий доказ, оскільки він не відповідає дійсності, повноті подій, кількості учасників, складений не уповноваженою особою (працівники СБУ повинні були повідомити прокурора, огляд місця події повинен проводити слідчий прокуратури із залученням спеціаліста-криміналіста, які мають необхідні знання), у процесі цієї слідчої дії предмет хабара не вилучався та не долучався до справи, судом не досліджувався; недопустимим доказом по справі визнав суд і протокол огляду та вручення грошових коштів від 13.02.2010 року, так як цей документ не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи та суперечить дослідженим доказам, зокрема, поняті ОСОБА_15 і ОСОБА_16 в своїх показаннях зазначили про те, що помітки грошей у променях ультрафіолету світились жовто-зеленим кольором, тоді як з показань потерпілого ОСОБА_7 та висновків експерта слідує, що змиви з лавки, з рук ОСОБА_5 і ОСОБА_6, з лівої зовнішньої кишені куртки ОСОБА_5 в ході експертного дослідження світились голубим кольором; не прийняв суд до уваги і показання свідків ОСОБА_17, ОСОБА_14 та ОСОБА_18, які є оперативними співробітниками ВБКОЗ УСБУ України в Сумській області, а тому є особами, які прямо зацікавлені в наслідках розгляду справи і притягненні ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності; вказав суд і те, що обвинувачені особи не є суб'єктами інкримінованих злочинів, оскільки не мали повноважень здійснювати контроль за діями слідчих, в тому числі щодо притягнення осіб до кримінальної відповідальності та вирішення долі вилученого в рамках порушеної кримінальної справи майна.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 березня 2012 року виправдувальний вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 грудня 2011 року залишено без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.

В касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та істотним порушенням кримінального та кримінально-процесуального закону, так як суди належним чином не оцінили докази, які підтверджують доведеність участі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України.

При цьому, прокурор зазначає, що суд, всупереч вимогам ст. 334 КПК України, виклав у вироку обвинувачення не у тому обсязі, яке пред'явлено ОСОБА_5 і ОСОБА_6 органом досудового слідства. Крім того, не взяв до уваги що покази обвинувачених щодо непричетності до отримання хабара не підтверджені жодними іншими доказами у справі, та не врахував їх зацікавленість у результатах розгляду справи на їх користь; безпідставно не взяв суд до уваги і покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_19, які вказували, що їм було відомо про хабар зі слів потерпілого, більше того, суд не зазначив, в якій частині вони є неправдивими; безпідставно не взяв суд до уваги показання ОСОБА_7, пославшись на те, що він є зацікавленою особою, так як намагається уникнути покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України, однак надані ОСОБА_7 показання стосовно обставин отримання від нього хабара жодним чином не обумовлює підстав для звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 185 КК України.

Також, на думку прокурора, суд вийшов за межі ст. 275 КПК України та, надаючи правову оцінку наглядовій функції прокуратури у кримінальній справі шодо ОСОБА_7, ОСОБА_13 і ОСОБА_12 і самим матеріалам цієї справи, що є неприпустимим, фактично вийшов за межі судового розгляду конкретної кримінальної справи.

Незаконно, на думку прокурора, суд не взяв до уваги як доказ протокол № 1 за результатами проведення оперативно-розшукового заходу від 03.03.2010 року, складений ОСОБА_14, так як вказана дія була проведена в межах оперативно-розшукової справи і є належним доказом, що відповідає вимогам ст. 65 КПК України.

Прокурор вважає, що суд належним чином не дослідив висновки криміналістичних експертиз матеріалів та засобів відео-звукозапису № 3580 від 21.07.2010 року та від 22.07.2010 року, інформацію про вхідні та вихідні дзвінки по мобільних телефонах ОСОБА_6 та ОСОБА_7; необґрунтовано визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 13.02.2010 року, хоча Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (2135-12) передбачено можливість проведення органами дізнання такої слідчої дії як огляд місця події; безпідставно не визнав допустимим доказом протокол огляду та вручення грошових коштів від 13.02.2010 року, пославшись на суперечливі показання понятих та потерпілого щодо кольору помітки грошей, однак належним чином не врахував показання експерта ОСОБА_20 про те, що хімічна речовина за різних умов може давати різні відтінки, а також в кожної особи суб'єктивне сприйняття кольору; більше того, суд при наявності суперечностей щодо кольору свідчення, не забезпечив безпосередній допит свідків, проведення очних ставок з потерпілим, а обмежився оголошенням їхніх показів, наданих слідчому у ході виконання судового доручення.

Також прокурор зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків, які є оперативними співробітниками СБУ.

Більше того, суд, виправдавши підсудних за недоведеністю їх участі у вчиненні злочинів, вказав, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є суб'єктами інкримінованих їм злочинів, що вказує на відсутність складу злочину, тим самим допустивши суперечність. Разом з тим, прокурор вважає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є суб'єктами інкримінованих їм злочинів, а в їх діях є всі ознаки складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України, а тому суд безпідставно їх виправдав.

Ухвала апеляційного суду не відповідає, на думку прокурора, вимогам ст. 377 КПК України, так як не надано відповіді на всі доводи його апеляції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу в повному обсязі та просив судові рішення скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд; виправданих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора та просили судові рішення залишити без зміни; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановлюється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведена участь підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок в силу ч. 1 ст. 327 КПК України повинен бути мотивований судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого.

За змістом вказаної норми закону у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину, відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України, підставами для скасування у касаційному порядку виправдувального вироку може бути істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону або неправильне застосування кримінального закону, а обставини, які відносяться до таких підстав, передбачені статтями 370, 371 КПК України. Але, касаційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, як зазначено у ст. 370 КПК України, є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, а в частині другій цієї статті зазначені конкретні обставини, які відносяться до таких підстав.

Ці вимоги закону судами виконані.

Так, відповідно до матеріалів справи, суд першої інстанції, всебічно та повно дослідивши показання свідків та зібрані по справі докази, які стосуються об'єму обвинувачення, дав їм належну оцінку в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України, а тому законно, з врахуванням вимог ст.ст. 327, 334 КПК України, постановив щодо них виправдувальний вирок.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд необгрунтовано не врахував показання ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_19 та свідків, які є оперативними співробітниками СБУ, то вони є безпідставними, так як суд належним чином їх оцінив разом з іншими доказами по справі в їх сукупності, як того і вимагають положення ч. 2 ст. 67 та ч. 3 ст. 68 КПК України.

Погоджується колегія суддів і з доводами судів, які не визнали допустимим доказом протокол огляду та вручення грошових коштів від 13.02.2010 року, так як було встановлено, що гроші помічалися порошком жовто-зеленого кольору, а для експертного дослідження був надісланий порошок, який світиться голубим кольором. При цьому, судами було враховано показання свідків, експерта, самих підсудних та інші матеріали кримінальної справи. Крім того, привертає свою увагу і той факт, що у процесі проведення огляду місця події від 13.02.2010 року предмет хабара не вилучався та не долучався до справи, що унеможливило його дослідження і в судовому порядку.

Крім того, суд не прийняв в якості доказу по справі протокол огляду місця події від 13.02.2010 року, оскільки він не відповідає повноті події, яка відбувалась, а також складений не уповноваженою особою. Колегія суддів також погоджується з таким висновком, так як, відповідно до вимог ст.ст. 112, 190 КПК України, співробітники ВБКОЗ УСБУ в Сумській області про виявлення 12.02.2010 року злочину та почате дізнання повинні були повідомити відповідного прокурора, і огляд місця події 13.02.2010 року в цьому випадку повинен був проводити виключно слідчий прокуратури із залученням спеціаліста-криміналіста (останнього при необхідності), які мають необхідні та достатні знання, а не оперуповноважені ВБКОЗ УСБУ в Сумській області, тим більше, що оперуповноважений ОСОБА_14, який проводив огляд, до моменту звернення ОСОБА_7 до правоохоронних органів координував дії останнього, консультував, як діяти по відношенню до ОСОБА_5 та ОСОБА_6

За доводами апеляції прокурора, аналогічними доводам касаційної скарги, зазначена справа була ретельно перевірена апеляційним судом і в ухвалі наведені докладні та мотивовані підстави, через які апеляцію прокурора визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає матеріалам справи та вимогам ст. 377 КПК України.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

При цьому, слід мати на увазі, що ст. 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

А ст. 65 КПК України передбачає, що доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, органи дізнання повинні були у визначеному законом порядку збирати докази по справі. Однак, провівши оперативно-розшукові заходи з порушенням порядку, встановленого законом, а також, одержавши фактичні дані шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (2135-12) особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльністю, вони порушили вимоги кримінально-процесуального законодавства та Конституції України (254к/96-ВР) , а тому суди, з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 року № 12-рп/2011 (v012p710-11) (справа № 1-31/2011), прийшли до обґрунтованого висновку про визнання отриманих внаслідок проведення вказаних дій даних, зокрема записів, зроблених потерпілим за власною ініціативою на власний диктофон, неналежними та недопустимими доказами по справі.

Крім того, колегія суддів погоджується і з висновками суддів про неналежність доказу - протоколу № 1 за результатами проведення оперативно-розшукового заходу від 03.03.2010 року, так як, незважаючи на вжиті судом заходи, так і не вдалось встановити, яким же чином була реалізована постанова заступника голови апеляційного суду та у який спосіб, які саме оперативно-технічні заходи були задіяні і ким, на який носій фіксувався запис розмов між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, і чи не було, при цьому, допущено порушення вимог закону.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів, як і з іншими висновками, зробленими на підставі дослідження, аналізу, оцінки та перевірки доказів, які стосуються об'єму обвинувачення, та, враховуючи, що всі можливості для збирання будь-яких додаткових доказів вичерпані, підтримує рішення суддів про недоведеність вини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України, та, відповідно, про їх виправдання.

Таким чином, колегія суддів не вбачає жодної обставини, що передбачена ст. 370 КПК України, яка б свідчила про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що перешкодило б суду постановити законний та обґрунтований вирок, тим більше, що суд з достатньою повнотою дослідив матеріали справи, які стосуються об'єму обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в межах ст. 275 КПК України.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи на підставі досліджених з достатньою повнотою та належним чином оцінених всіх матеріалів справи, які стосуються об'єму обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_6, колегія суддів вважає висновок судів про недоведеність вини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України, обґрунтованим, а тому виправдувальний вирок щодо них постановлений законно, підстав для його скасування, як і для скасування ухвали апеляційного суду, колегія суддів не вбачає. У зв'язку з викладеним касаційну скаргу прокурора залишає без задоволення.