Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області про скасування припису, -

У лютому 2014 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернулась до суду із позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області (надалі - відповідач, Інспекція), в якому просила, враховуючи заяву від 11 березня 2014 року про відкликання позовних вимог в частині, скасувати припис Інспекції № 27 від 28 січня 2014 року про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (надалі - Припис).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вимоги Інспекції щодо введення в експлуатацію АДРЕСА_1 є незаконним, оскільки право власності на цей об'єкт нерухомості зареєстровано належним чином.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду із касаційною скаргою, в якій просив судові рішення попередніх інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивачем були надіслані до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишивши оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Миколаївської міської ради 6 травня 1999 року, власниками квартири на праві спільної часткової власності АДРЕСА_1 є: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та позивач.

В зв'язку із проведеною добудовою житлового приміщення літ. "В", внутрішнього перепланування зазначеної квартири та будівництвом гаражу літ. "Ю", власники звернулись до суду з вимогами про визнання права власності на самочинно збудовані будівлі.

6 листопада 2008 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва № 2-10956/08, яке набрало законної сили 17 листопада 2008 року, визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та позивачем право власності по 1/6 частині самочинно збільшеної в розмірах на 21,5 кв.м. житлової прибудови літ. "В", в результаті чого загальна площа житлової прибудови складає 72,1 кв.м., а також на 2/6 частини самочинно збудованого гаражу літ. "Ю" розміром 3,31х5,45 .

28 листопада 2008 року виконком Миколаївської міської ради, на підставі свідоцтва про право власності від 6 травня 1999 року та рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 листопада 2008 року № 2-10956/08, прийняв рішення № 2137 про оформлення права власності за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та позивачем по 1/6 частки трикімнатної квартири 20, загальною площею 72,1 кв.м., житловою площею 51,5 кв.м., та гараж літ. "Ю".

На підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради від 28 листопада 2008 року № 2137 позивач разом з іншими співвласниками вищезазначеної квартири отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке 4 грудня 2008 року зареєструвала в Миколаївському МБТІ.

28 січня 2014 року Інспекцією, на підставі звернення ОСОБА_7 від 13 січня 2014 року № Х-09-22-13, проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил при здійснені реконструкції АДРЕСА_1 та гаражу.

28 січня 2014 року, за результатами даної перевірки, складено акт перевірки, яким встановлено порушення ОСОБА_2 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (на час здійснення правопорушення статті 29 Закону України "Про планування та забудову територій").

28 січня 2014 року відповідачем, на підставі вищенаведеного акту перевірки та встановлених порушень, складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено припис № 27 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, шляхом введення в експлуатацію об'єкту за адресою: АДРЕСА_1, - до 24 квітня 2014 року.

Не погоджуючись із Приписом, позивач звернулась до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що Припис є незаконним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, однак частково з інших мотивів.

Відповідно до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року N 553 (553-2011-п) державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами (далі - інспекції) (надалі - Порядок).

Пунктом 5 Порядку передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за територіальним принципом (у межах областей) у порядку проведення планових та позапланових перевірок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок проведення позапланової перевірки, Інспекцією було виявлено факт самовільного виконання будівельних робіт з реконструкції квартири позивачем, чим порушено статтю 34 Закону України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (надалі - Закон N 3038-VI (3038-17) ; на момент здійснення правопорушення - стаття 29 Закону України від 20 квітня 2000 року N 1699-III "Про планування та забудову територій" (надалі - Закон N 1699-III (1699-14) ).

Стаття 29 Закону N 1699-III та стаття 34 Закону N 3038-VI (в редакції від 19 вересня 2013, що діяла на момент прийняття оскаржуваного припису) передбачають порядок отримання особою відповідних документів на виконання будівельних робіт.

За перевіркою матеріалів справи вбачається, що Інспекцією встановлено виконання робіт ОСОБА_2 з реконструкції квартири та будівництва гаражу без документів, які дають право виконувати такі роботи.

Однак, як було також встановлено судами попередніх інстанцій, у Приписі Інспекція вимагала у позивача усунути вищезазначені порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, шляхом введення в експлуатацію даного об'єкта.

Статтею 30-1 Закону N 1699-III передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Пунктом 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. N 1243 (1243-2004-п) (в редакції від 26 вересня 2007 року, що діє з 10 жовтня 2007 року) встановлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Отже, прийняття в експлуатацію об'єктів та отримання дозволу на виконання будівельних робіт - є різними процедурами, перша застосовується після будування об'єкту, а друга - передує будівництву.

У свою чергу, відповідач, встановивши порушення щодо неотримання ОСОБА_2 дозволу на виконання будівельних робіт, зобов'язував усунути його внаслідок введення об'єкта в експлуатацію.

Пунктом третім частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України (2747-15) ) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що припис № 27 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил шляхом введення в експлуатацію об'єкту за адресою АДРЕСА_1 до 24 квітня 2014 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав на неправомірність припису, оскільки ним зобов'язано ввести в експлуатацію майно, частина якого є власністю інших осіб.

Із даним висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та позивачу.

Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з частиною першою статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В оскаржуваному приписі Інспекція зобов'язала ОСОБА_2, тобто лише одного співвласника, ввести в експлуатацію об'єкт, яким вона має право володіти, користуватися та розпоряджатися лише в частині.

А тому, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про незаконність припису № 27 від 28 січня 2014 року, оскільки він порушує права інших співвласників.

Таким чином, колегія суддів, керуючись частиною першою статті 224 КАС України, приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.