Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 11 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 травня 2012 року.

Вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2012 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого

25 липня 2007 року Феодосійським міським судом Автономної Республіки Крим за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України на 5 років позбавлення волі, звільненого 3 грудня 2010 року умовно-достроково на невідбутий строк покарання 1 рік 6 місяців,

засуджено за: ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі; ст. 395 КК України на 5 місяців арешту. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, до призначеного покарання приєднано невідбуту частину покарання за вироком Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 липня 2007 року і остаточно визначено ОСОБА_1 покарання 5 років 6 місяці позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 травня 2012 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він порушив правила встановленого постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 5 листопада 2010 року відносно нього адміністративного нагляду та 10 серпня 2011 року самовільно залишив місце свого проживання, виїхав в невідомому напрямку, з метою ухилення від адміністративного нагляду про зміну місця проживання кримінально-виконавчу інспекцію не повідомив.

Крім того, 20 грудня 2011 року, приблизно о 18 год. 30 хв., ОСОБА_1 разом з невстановленою слідством особою, перебуваючи біля буд. № 1 по вул. Пушкінській в м. Ялті, зустрілися з групою з шести співробітників відділу державної служби охорони при Ялтинському ГУ МВС України в АР Крим, які в цей час на службі не перебували, були без табельної зброї та не у форменому одязі, серед яких був і раніше йому не знайомий ОСОБА_2 На грунті раптово виниклих неприязних стосунків між ними виникла сварка, в ході якої ОСОБА_1 дістав ніж, почав ним розмахувати, погрожуючи його застосуванням, та намагався втекти разом із невстановленою слідством особою. В ході переслідування з метою недопущення можливих протиправних дій озброєного ножем ОСОБА_3 працівники служби державної охорони наздогнали невстановлену слідством особу по пров. Потьомкінському, 3 в м. Ялті, намагалися його затримати. В цей час ОСОБА_1, який мав можливість утекти, повернувся і непомітно з кущів підбіг та наніс ОСОБА_2 удар ножем в спину, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Як вбачається з касаційної скарги, засуджений, посилаючись на свій аналіз фактичних обставин справи та доказів, наведених у вироку на підтвердження обвинувачення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 121 КК України, просить перекваліфікувати його дії за ст. 124 КК України та з урахуванням всіх обставин застосувати ст. 69 КК України і пом'якшити призначене йому покарання. Повідомляє, що в порушення вимог ст. 370 КК України, суд апеляційної інстанції розглянув справу без його участі.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

В касаційній скарзі засудженого оскаржується правильність встановлення судом фактичних обставин справи. Проте ці обставини, відповідно до вимог ст. 398 КПК України, перегляду в касаційному порядку не підлягають. Касаційний суд також не перевіряє вироки і ухвали щодо неповноти та однобічності досудового і судового слідства. Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі засуджений, згідно зі ст. 367 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Тому, при розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Виходячи зі змісту ст. 323 КПК України, вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на матеріалах повно зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину та про винуватість підсудного у його вчиненні з достовірністю випливають із матеріалів справи. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду так і спростовують його.

Ці вимоги закону судом дотримані.

Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, судові інстанції послалися на докази, що містяться в матеріалах справи, зібрані у встановленому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, належно оцінені судом і є обґрунтованими.

Зокрема, свої висновки про винуватість засудженого у вчиненні ним злочину за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував доказами, які зібрані з додержанням вимог кримінально-процесуального закону, дослідивши і проаналізувавши показання самого засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Свої показання потерпілий та свідки підтвердили як на очних ставках, так і під час проведення відтворення обстановки і обставин події злочину. Крім того, у вироку суд першої інстанції послався на висновки судово-медичних експертиз про отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілим і легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я засудженим.

Сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_1 заподіяв потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а тому викладені у касаційній скарзі доводи вчинення дій щодо потерпілого при перевищенні меж необхідної оборони, незаконність засудження суперечать обставинам справи, встановленим судом, і не ґрунтуються на вимогах закону. За встановлених судом фактичних обставин, поведінка засудженого не відповідала вимогам ст. 36 КК України щодо визначення дій, які визнаються необхідною обороною. Судом не встановлено протизаконного насильства з боку потерпілого, яке за своїм характером створювало у засудженого права на необхідну оборону, а тому дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України кваліфіковані правильно.

Що стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, то воно обрано у відповідності до вимог ст. 65 КК України.

Призначаючи засудженому покарання, суд урахував характер і суспільну небезпечність вчинених ним злочинів, їх тяжкість, дані про особу засудженого, який раніше судимий і вчинив тяжкий злочин під час умовно-дострокового звільнення та під час встановленого адміністративного нагляду, зазначив про відсутність обставин, які обтяжують і пом'якшують покарання, врахував сімейні обставини, відшкодування потерпілому завданої шкоди.

Взявши до уваги всі зазначені обставини, суд прийшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства та призначив йому мінімальне покарання за санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.

Доводи засудженого щодо неправильної кваліфікації його дій, які аналогічні доводам його апеляції та апеляції захисника ОСОБА_10 в його інтересах, належно перевірені апеляційною інстанцією. Апеляційний суд визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України, на усі доводи апеляції надав обґрунтовану відповідь, законність ухвали суду сумнівів у колегії суддів не викликає. Посилання засудженого про обов'язковий розгляд апеляції з його участю, не відповідає вимогам закону, оскільки такого клопотання немає в апеляції з доповненнями ОСОБА_1, а матеріали справи не містять окремої заяви про доставку в суд апеляційної інстанції.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Порушень вимог кримінально-процесуального, неправильного застосування кримінального законів, про які йдеться в касаційній скарзі засудженого, перевіркою справи не встановлено.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.