Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів: Франтовської Т.І., Суржка А.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

розглянула у судовому засіданні 11 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постанову Красноградського районного суду Харківської області від 13 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2012 року.

Постановою Красноградського районного суду Харківської області від 13 жовтня 2011 року кримінальну справу щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, раніше не судиму,

за ч. 1 ст. 190 КК України закрито на підставі ст. 48 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2012 року постанову Красноградського районного суду Харківської області від 13 жовтня 2011 року залишено без зміни.

Досудовим слідством ОСОБА_1 обвинувачувалась у тому, що вона при оформленні компенсації за надання соціальних послуг з догляду за своєю матір'ю та батьком 27 березня 2007 року та 24 жовтня 2008 року надала неповну, не достовірну інформацію, а саме скрила факт свого працевлаштування та перебування у трудових відносинах з ТОВ «Українська геофізична компанія» в період з 1 червня 2005 року по 15 травня 2010 року на посаді медсестри. В результаті чого ОСОБА_1 шахрайським шляхом в період з 27 березня 2007 року по 14 травня 2010 року включно отримала компенсацію за надання соціальних послуг загальною сумою 1633,28 грн.

В касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вважає, що при розгляді кримінальної справи судом не були встановлені підстави, які б дали можливість зробити висновок про те, що обстановка або особа засудженої ОСОБА_1 змінилась настільки, що скоєне нею діяння перестало бути суспільно небезпечним. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу та просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину встановленого судом за обставин, викладених у вироку, та кваліфікація її дій за ч. 1 ст. 190 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються дослідженими та належно оціненими судом доказами і в касаційній скарзі прокурором не оскаржуються.

Викладені у касаційній скарзі доводи про те, що суд безпідставно звільнив засуджену від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України, є необґрунтованими.

Так, згідно із ст. 48 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлює вчинення нею нового злочину.

Суд першої інстанції вирішуючи питання про можливість звільнення засудженої ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки на підставі ст. 48 КК України взяв до уваги конкретні обставини справи та дані про особу засудженої те, що вона вперше скоїла злочин середньої тяжкості, за місцем мешкання характеризується позитивно, є особою пенсійного віку, отримана компенсація за надання соціальних послуг дійсно була необхідна ОСОБА_1 для здійснення догляду за своїми батьками, які, згідно витягу з постанов ВКК, потребували постійного догляду.

Посилання прокурора про те, що на момент розгляду справи в суді не було встановлено підстав, які б дали можливість зробити висновок щодо зміни обстановки в результаті чого скоєне ОСОБА_1 діяння перестало бути суспільно небезпечним, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд вірно зазначив, що прокурор оскаржує тільки одну з підстав, передбачених ст. 48 КК України - зміна обстановки, в той час як ОСОБА_1 була звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку з тим, що її особа перестала бути суспільно небезпечною.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Доводи прокурора про порушення апеляційним судом п. 3 ст. 370 КПК України, оскільки справа була розглянута без участі підсудної, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, згідно вимог ч. 2 ст. 358 КПК України, обов'язковому виклику в апеляційний суд підлягають засуджений та виправданий, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища. Даний перелік є вичерпним і не відноситься до особи ОСОБА_1

Не ґрунтуються на вимогах закону доводи прокурора, що стаття 48 КК України містить заборону до її застосування якщо винною особою не відшкодована шкода спричинена її злочинними діями.

Стаття 48 КК України передбачає дві самостійні підстави звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Таке звільнення може мати місце, коли внаслідок зміни обстановки: 1) вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або 2) особа перестала бути суспільно небезпечною.

Повне відшкодування завданих особою збитків або усунення нею заподіяної шкоди, як одна з сукупності підстав звільнення від кримінальної відповідальності, зазначена лише в ст. 45 КК України - звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, та в ст. 46 КК України - звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.

Даних, які б свідчили, що в справі неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, що потягло однобічність і неповноту досудового і судового слідства, не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а постанову Красноградського районного суду Харківської області від 13 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2012 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.