Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Британчука В.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Сенюк В.О.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 09 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 28 листопада 2011 року.

Указаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця Російської Федерації,

мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 146 КК - на строк три роки, за ч. 3 ст. 189 КК - на строк шість років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів покарання ОСОБА_1 остаточно визначено у виді позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Зазначеним вироком засуджені також ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржувались.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у м. Маріуполі протягом 11-15 серпня 2009 року вимагання 10 000 дол. США у ОСОБА_7 з погрозою її вбивства, поєднаного з насильством, небезпечним для її життя і здоров'я, з її викраденням і незаконним позбавленням волі з корисливих мотивів, що супроводжувалося заподіянням ОСОБА_7 фізичних страждань і здійснювалося протягом тривалого часу.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного скасувати і направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону (вважає, що його діяння має кваліфікуватися лише за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 355 КК), а також у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок суворості, про що навів відповідні доводи.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189 КК, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив з дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства. Докладні мотиви щодо оцінки доказів з дотриманням вимог ст. 334 КПК наведено у вироку.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що засуджений ОСОБА_1 фактично не заперечує своєї участі разом з іншими засудженими у вимаганні у потерпілої ОСОБА_7 10 000 дол. США за обставин, встановлених у вироку, але вважає, що його дії мають кваліфікуватися за іншими нормами кримінального закону.

Проте його участь у вимаганні, а також у викраденні та незаконному позбавленні волі потерпілої з корисливих мотивів, що супроводжувалося заподіянням їй фізичних страждань і здійснювалося протягом тривалого часу, було підтверджено сукупністю доказів, які суд обґрунтовано поклав в основу вироку: зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_7, інших засуджених, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, протоколами огляду місця події, виїмки та огляду речових доказів, висновками судово-медичної експертизи про наявність у потерпілої тілесних ушкоджень.

Належну оцінку дав суд і показанням засудженого ОСОБА_1, який не заперечував, що він бив потерпілу через особисті неприязні стосунки із нею, проте не вимагав від неї грошей, а про застосування насильства у квартирі взагалі нічого не знав. Ці показання суд правильно розцінив як такі, що не повністю відповідають дійсності, оскільки не узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами.

Суд обґрунтовано поклав в основу вироку показання потерпілої під час досудового слідства, оскільки вони були послідовними, докладними і узгоджувалися з показаннями свідків та іншими матеріалами справи.

Доводи ОСОБА_1 про те, що його діяння має кваліфікуватися за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 355 КК як пособництво у примушуванні до виконання цивільно-правових зобов'язань за попередньою змовою групою осіб, є безпідставними, адже жодних доказів того, що потерпіла ОСОБА_7 мала перед ним такі зобов'язання, справа не містить, як і не містить доказів, що саме його хтось просив примусити потерпілу виконати такі зобов'язання.

Ці доводи, а також доводи про неповноту і необ'єктивність судового розгляду, порушення процесуальних норм закону, неналежну оцінку доказів обвинувачення, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, ретельно перевірив апеляційний суд і для їх спростування з дотриманням вимог ст. 377 КПК у своїй ухвалі навів відповідні аргументи. Дати іншу оцінку доказам, про що фактично ставиться питання у касаційній скарзі засудженого, а також скасувати судові рішення у справі у зв'язку з однобічністю і неповнотою судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи касаційний суд згідно з чинним законодавством не вправі.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК, відповідає вчиненому та його особі. Воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів.

Таким чином, порушень вимог кримінального і кримінально-процесуального законів, які би тягли за собою скасування судових рішень у справі за наведених у касаційній скарзі доводів, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 395, 396 КПК, колегія суддів

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 28 листопада 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.