Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів: Зубара В.В., Марчук Н.О.,

з участю прокурора Гладкого О.Є.

розглянула в судовому засіданні 2 жовтня 2012 року в м. Києві кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за касаційною скаргою в.о. прокурора м. Києва на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2011 року.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 18 квітня 2011 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, раніше не судимий;

засуджений за:

ч. 3 ст. 364 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки 6 місяців без конфіскації майна;

ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки 6 місяців без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, раніше не судимий, -

засуджений за:

ч. 3 ст. 364 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки 6 місяців без конфіскації майна;

ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки 6 місяців без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Вироком вирішено питання про речові докази та стягнення судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2011 року вирок суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними та засуджені за те, що вони, являючись працівниками правоохоронних органів, займаючи посади інспекторів ДПС Броварського взводу ДПС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, будучи службовими особами, які здійснюють функції представників влади, вчинили зловживання владою та замах на одержання хабара за попередньою змовою групою осіб.

Так, 28.10.2010 року приблизно о 21 год. 35 хв. ОСОБА_1 несучи службу по забезпеченню правил дорожнього руху в с. Семиполки Броварського району Київської області разом з ОСОБА_2, діючи відповідно до своїх функціональних обов'язків, зупинив за порушення п. 12.4 ПДР України (1306-2001-п) автомобіль «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3, про що склав протокол та запідозривши того у вживанні наркотичних засобів, провів огляд вказаного автомобіля, в якому виявив пластикову пляшку з наркотичним засобом опієм ацительованим.

Після цього ОСОБА_1 порадившись з ОСОБА_2, вирішили приховати виявлений злочин за винагороду, яку запропонував ОСОБА_3 в сумі 6000 грн., тобто умисно, з корисливих мотивів, з використанням своїх службових повноважень всупереч інтересам служби, без складання будь-якого документу, вилучили пляшку з опієм з автомобіля ОСОБА_3, пообіцявши за вказану грошову винагороду приховати факт зберігання та перевезення наркотичного засобу, після чого на службовому автомобілі «Фольксваген Пасат» поїхали до місця проживання ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 щоб забрати гроші, утримуючи при цьому документи та ключі від автомобіля ОСОБА_3 як гарантію передачі їм хабара, але ОСОБА_3 піднявшись у квартиру, по телефону повідомив черговому по ГУ МВС України в м. Києві про те, що працівники міліції вимагають у нього хабара в сумі 6000 грн.

Працівники СВБ ГУБОЗ МВС України, які прибули на місце події, затримали в службовому автомобілі працівників ДПС УДАІ ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у яких було вилучено документи ОСОБА_3 та пластикову пляшку з наркотичним засобом опієм ацетильованим.

У касаційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості. Свої доводи обґрунтовує тим, що суд безпідставно застосував до засуджених вимоги ст. 69 КК України та положення ст. 75 КК України, не врахував поведінку засуджених, які під час досудового та судового слідства змінювали свої показання та оспорювали фактичні обставини справи, тяжкість вчинених злочинів.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та доведеність їх вини у вчиненні зазначених злочинів у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66 КК України.

За положеннями ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

На підставах, передбачених у ч. 1 ст. 69 КК України, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.

Обираючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 міру покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчинених засудженими злочинів та їх наслідки, конкретні обставини справи, дані про особи засуджених, обставини, що, на думку суду, пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Призначене покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи тяжкість вчинених злочинів, дані про особи засуджених, обставини справи та призначене покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без відбування покарання та прийняв рішення про їх звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією прокурора, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги прокурора, погодився з висновками суду першої інстанції щодо призначення покарання, навівши при цьому відповідні мотиви, за яких апеляцію визнано необґрунтованою.

Підстав вважати висновок суду апеляційної інстанції необґрунтованим чи сумнівним немає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону або неправильного застосування кримінального закону при розгляді даної справи судом касаційної інстанції не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу в.о. прокурора м. Києва залишити без задоволення, вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2011 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.