Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Григор'євої І.В., суддів:Єленіної Ж.М., Британчука В.В., за участю прокурора Шевченко О.О.,засудженого ОСОБА_5,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 2 жовтня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 та прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2011 року.

Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 травня 2011 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, неодноразово судимого, востаннє вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2005 року за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 187 із застосуванням ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців; звільненого 9 вересня 2006 року після відбуття покарання,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 194 КК України на строк 3 роки;

- за ч. 2 ст. 122 КК України на строк 3 роки;

- за ч. 1 ст. 309 КК України на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_6 - 48 000 грн, ОСОБА_7 - 19 903 грн, ОСОБА_8 - 19 865,90 грн, ОСОБА_9 - 2 320 грн, та на користь Основ'янської дистанційної колії Південної залізниці грн.

Апеляційний суд Харківської області, задовольнивши апеляцію прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного засудженому покарання і постановив щодо нього свій вирок від 13 жовтня 2011 року, яким засудив ОСОБА_5 до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 194 КК України на строк 7 років, за ч. 2 ст. 122 КК України на строк 4 роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 309 КК України, визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 25 липня 2007 року в лісосмузі, яка знаходиться у Фрунзенському районі м. Харкова, зірвав дикорослу коноплю, яку незаконно перевіз і виготовив з неї особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс вагою 5,2990 г. У подальшому вказаний наркотичний засіб засуджений незаконно зберігав для власного вживання без мети збуту до вилучення канабісу 26 липня 2007 року працівниками міліції.

Крім того, 14 березня 2009 року в період з 13-ї год 15 хв до 14-ї год, ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли в результаті сварки з ОСОБА_10, знаючи, що остання вагітна, умисно руками декілька разів ударив її по голові та тулубу.

Реалізуючи свій умисел, направлений на завдання тілесних ушкоджень потерпілій та знищення майна, засуджений з метою залякування та змушування ОСОБА_10 до подальшого спільного проживання з ним розлив із дволітрової пляшки ацетон на підлогу квартири, а також на штани й капці потерпілої та підпалив ацетон запальничкою, від чого виникла пожежа.

Внаслідок підпалу пошкоджено конструктивні елементи квартир АДРЕСА_2 Основ'янській дистанційній колії Південної залізниці, на балансі якої перебуває будинок, завдано матеріальної шкоди в особливо великих розмірах на загальну суму 168 003 грн, жителям квартир на загальну суму 91 471,35 грн.

Також, у результаті умисного заподіяння засудженим потерпілій ОСОБА_10 тілесних ушкоджень та підпалу остання отримала легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

У касаційній скарзі з доповненням прокурор порушує питання про скасування вироку суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_5 та про направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону й неправильним застосуванням кримінального закону. Прокурор вказує, що апеляційний суд належним чином не проаналізував показань потерпілої та засудженого, не встановив наявності в діях останнього умислу на вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 194 та ч. 2 ст. 122 КК України. Доводів на скасування вироку на зазначених підставах, прокурор в скарзі не навів. Крім того вказує про те, що у вступній частині вироку суду необґрунтовано зазначено про судимості ОСОБА_5 в 2001 році, оскільки ці судимості відповідно до ч. 4 ст. 55 КК України (1960) погашені.

Засуджений ОСОБА_5 в касаційній скарзі посилається на однобічність та неповноту дослідження обставин справи, невідповідність висновків суду її фактичним обставинам, істотні порушення кримінально-процесуального закону. Зазначає, що суд першої інстанції безпосередньо не дослідив докази у справі, не допитав свідка ОСОБА_11 та потерпілу ОСОБА_10, яка обмовила засудженого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 та ч. 2 ст. 122 КК України. Просить вирок апеляційного суду скасувати, а матеріали справи направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на часткове підтримання касаційної скарги прокурора і обґрунтованості доводів щодо неврахування вимог ч. 4 ст. 55 КК (1960 року) та неспроможності касаційних вимог засудженого, пояснення ОСОБА_5 на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з доповненням прокурора підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_5 у незаконному придбанні, виготовленні, зберіганні, перевезенні наркотичних засобів без мети збуту та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 309 КК України, у касаційних скаргах не оспоруюється.

Згідно з ч. 1 ст. 398 КПК України підставами для скасування або зміни вироку, ухваленого місцевим судом, є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а при вирішенні питання про наявність цих підстав суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти і однобічності досудового та судового слідства, а також невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин справи, встановлених судом.

Як убачається з матеріалів справи, вона перевірялась апеляційним судом відповідно до положень ст. 365 КПК України в межах поданої прокурором апеляції, в якій прокурор ставив питання про скасування постановленого місцевим судом вироку і постановлення нового вироку у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, доведеність винуватості, у тому числі й умислу на підпал, прокурором і засудженим, не оспорювалися.

Перевіряючи справу в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано не поставив під сумнів висновки суду про винуватість ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 194 КК України.

Як видно із вироку суду першої інстанції, висновок про винуватість ОСОБА_5 у злочинах, передбачених ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 194 КК України, вчинених за обставин зазначених у вироку, суд першої інстанції обґрунтував сукупністю доказів, які з дотриманням установленого кримінально-процесуальним законом порядку дослідив та належно оцінив у їх сукупності.

Згідно з протоколом судового засідання клопотань від ОСОБА_5, його захисника, прокурора стосовно процедури й обсягу дослідження доказів та у зв'язку з цим порушенням процесуальних прав, не надходило.

Доводи касаційних скарг не викликають сумнівів у правильності судового рішення, й спростовуються зібраними у справі доказами.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду першої інстанції про винність засудженого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому винних дій за ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 194 КК України, встановлених судом і викладених у вироку, обґрунтовані показаннями потерпілих ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_15, показаннями свідків у справі (показання яких за згодою сторін суд дослідив в порядку ст. 306 КПК України).

Крім того, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочинів підтверджується даними, що містяться в протоколах слідчих дій, висновку судово-медичної експертизи про характер та локалізацію заподіяних потерпілій ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, а також іншими наведеними у вироку доказами. Законність встановлення та достовірність даних, відображених у вказаних документах касаторами не оспорюється.

Показання потерпілих та свідків є послідовними, узгодженими між собою та з іншими доказами, а тому вважати їх недостовірними підстав немає.

Усім цим доказам в їх сукупності суд дав належну оцінку, обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину та правильно кваліфікував ці його дії за ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 194 КК України.

За наслідками апеляційної процедури суд визнав за необхідне скасувати вирок місцевого суду лише в частині призначеного засудженому покарання та постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_5 покарання у межах ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 122 КК України.

Згідно з протоколом судового засіданні при перевірці справи в порядку апеляційної процедури ОСОБА_5 вважав постановлений стосовно нього вирок місцевого суду законним і обґрунтованим і просив його залишити без зміни, зокрема і стосовно кваліфікації його дій за вищевказаними нормами КК України (2341-14) .

Рішення про скасування вироку суду першої інстанції належним чином вмотивовано. Апеляційний суд урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим, дані про його особу, та інші обставини, що впливали на призначення засудженому покарання і судом першої інстанції враховані належно не були. Наведені обставини давали апеляційному суду підстави для скасування вироку суду першої інстанції і призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 122 КК України.

Таким чином обране апеляційним судом ОСОБА_5 покарання за своїм видом і розміром є справедливим й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Отже вимоги статей 50, 65 КК України при постановленні вироку судом апеляційної інстанції дотримано.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими та виправданими, а також і достатніми доводи касаційних скарг про скасування вироку апеляційного суду на зазначених у скаргах підставах.

Разом із тим твердження прокурора в касаційній скарзі про виключення з вступної частини вироку посилання на судимість ОСОБА_5 за вироком суду від 18 травня 2001 року є слушними.

Згідно ч. 4 ст. 55 КК України (1960) судимість ОСОБА_5 за вироком Рівненського районного суду від 18 травня 2001 року та від 1 червня 2001 року уважається погашеною. Тому вказівка суду про судимість підлягає виключенню із вступної частини вироку апеляційного суду.

Керуючись статтями 394 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2011 року стосовно ОСОБА_5 змінити, виключити з вступної частини посилання на судимість ОСОБА_5 за вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 18 травня 2001 року та від 1 червня 2001 року.

В решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.