Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В.,суддів: за участю прокурора захисників Пузиревського Є.Б., Сахна Р.І., Сенюк В.О., ОСОБА_5, ОСОБА_6,розглянула в судовому засіданні 6 листопада 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисників ОСОБА_6, ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 15 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 5 жовтня 2011 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими обов'язками в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях любої форми власності строком на 3 роки, з конфіскацією всього належного йому майна та позбавленням спеціального звання - капітан міліції.

ОСОБА_7 визнано винним в тому, що він займаючи посаду начальника сектора державної служби з боротьби з економічною злочинністю Токманського міського відділу Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, будучи представником влади, використовуючи своє службове становище, всупереч інтересам служби 20 лютого 2009 року пред'явив ОСОБА_8 незаконну вимогу про передачу йому у виді хабара 3 000 грн. щомісячно, починаючи з березня 2009 року. У випадку незгоди погрожував тим, що дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_9, як суб'єкт підприємницької діяльності буде піддаватися з його боку постійним перевіркам, а її товари будуть вилучатися.

27 лютого 2009 року, приблизно о 19:30 ОСОБА_7, знаходячись на перехресті вул. Леніна і вул. Нансена у м. Токмані, в автомобілі НОМЕР_1 отримав від ОСОБА_8 в якості хабара 1000 грн. Він же, 2 березня 2009 року, приблизно о 20:20, знаходячись в автомобілі НОМЕР_2, біля будинку АДРЕСА_1 отримав від ОСОБА_8 хабар на суму 1500 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 5 жовтня 2011 року вирок місцево суду змінено в частині призначеного ОСОБА_7 покарання. Застосовано ст. 69 КК України, та пом'якшено основне покарання до 3 років позбавлення волі.

У касаційній скарзі захисники просять судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону. Вказують на порушення права засудженого на захист під час судового і досудового слідства, а також зазначають про порушення по даній справі правил підсудності. Стверджують, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників в підтримку касаційної скарги, думку прокурора, яка заперечувала проти її задоволення та вважала за необхідне судові рішення змінити, виключити з них посилання на позбавлення ОСОБА_7 спеціального звання «капітан міліції», а також уточнити формулювання додаткового покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених судом та викладених у вироку, обґрунтовані наявними в матеріалах справи доказами, які ретельно перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені. Зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, даними протоколу огляду місця події, протоколу огляд вилучених у ОСОБА_7 купюр, протоколу відтворення обстановки і обставин події, висновком судової хімічної експертизи.

Відповідно до вимог ст. 67 КПК України оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Колегія суддів установила, що суд першої інстанції дотримався вимог цієї норми закону.

У ході вивчення матеріалів справи не було виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

Таким чином, проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність засудженого у вчиненні викладеного у вироку злочину і правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 368 КК України.

Доводи захисників про порушення територіальної підсудності справи є безпідставними, оскільки питання підсудність справи було вирішено компетентною особою - в.о. голови Апеляційного суду Запорізької області у відповідності до ст. 38 КПК України (т. 3, а .с 165 ).

Не знайшли свого підтвердження матеріалами справи і твердження захисників про порушення права ОСОБА_7 на захист.

Щодо окремих недоліків при проведенні досудового слідства, то вони не є суттєвими і не впливають на суть прийнятого рішення, а тому, з огляду на положення статей 398, 370 КПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень з цих підстав.

Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів вважає, що воно є надто суворим та підлягає пом'якшенню, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції хоча і призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 368 КК України нижче від найнижчої межі санкції цієї статті, але в недостатній мірі врахував конкретні обставини справи, дані про особу засудженого, і призначив покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості.

Зокрема, суд не прийняв до уваги, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину, визнав свою вину та щиро розкаявся, має позитивні характеристики, за місцем проживання та роботи. Всі ці обставини дають підстави вважати, що виправлення засудженого та попередження нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Крім того, місцевий суд, прийнявши рішення про позбавлення ОСОБА_7 спеціального звання «капітан міліції», всупереч вимог закону не послався у резолютивній частині вироку на застосування ст. 54 КК України щодо засудженого, у зв'язку з чим вказане рішення підлягає виключенню з вироку.

На вказане порушення не звернув увагу і суд апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення підлягають зміні.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисників ОСОБА_6, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 15 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 5 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_7 змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом першої інстанції, з випробуванням та іспитовим строком 3 роки. Покласти на нього обов'язки, передбачені п. 2,3 ст. 76 КК України.

Виключити з вироку Запорізького районного суду Запорізької області від 15 липня 2011 року та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 5 жовтня 2011 року рішення про позбавлення ОСОБА_7 спеціального звання «капітан міліції».