Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й., суддів Наставного В.В., Дембовського С.Г., за участю прокурора Саленка І.В., захисника ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_6

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 березня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2013 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6.

Цим вироком місцевого суду засуджено

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого,

- за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 6 місяців;

- за ч. 1 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 6 місяців.

За ч.2 ст. 15 п.п. 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_7 виправдано у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

- за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 6 місяців;

- за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 6 місяців.

За ч.1 ст. 194 КК України ОСОБА_6 виправдано у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Постановлено стягнути:

- з ОСОБА_6 1108 грн 92 коп на користь Кіровоградської обласної лікарні в рахунок відшкодування витрат, понесених лікарнею на лікування потерпілої ОСОБА_8;

- з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 солідарно на користь Кіровоградської обласної лікарні 1861 грн 90 коп у рахунок відшкодування витрат, понесених лікарнею на лікування потерпілого ОСОБА_9; окремо з кожного по 1545 грн 54 коп судових витрат за проведення експертиз по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2013 року вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2012 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в порядку ст. 365 КПК України 1960 року змінено та в мотивувальній частині вироку посилання на прізвище ОСОБА_10 замінено на формулювання "невстановлена слідством особа". В решті вирок щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 та ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

В середині жовтня 2006 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 стало відомо про побиття таксистами їх спільного знайомого ОСОБА_11 та невстановленої слідством особи.

З метою помсти таксистам шляхом нанесення їм тілесних ушкоджень невстановлена слідством особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розробила план нападу, обрала його місце, підшукала знаряддя для нанесення тілесних ушкоджень - три металеві труби та три шапочки з вирізами для очей, щоб не бути впізнаним. 04 листопада 2006 року невстановлена слідством особа попросив іншу невстановлену досудовим слідством особу за грошову винагороду замовити таксі під керуванням ОСОБА_9 та проїхати із ним на заплановане місце нападу.

05 листопада 2006 року близько 00 год 30 хв ОСОБА_7 та ОСОБА_6 прибули на перехрестя вулиць Ленінградської та Володимирської в м. Кіровограді, як заздалегідь сплановане місце нападу, а невстановлена слідством особа передала їм металеві труби та саморобні маски. Коли ОСОБА_9, який керував таксі, приїхав за замовленням невстановленої досудовими слідством особи на зазначене місце, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом із невстановленою слідством особою раптово підбігли до автомобіля, витягли із нього потерпілого та діючи узгоджено, умисно нанесли йому не менше 8 ударів заготовленими металевими трубами в голову, тулуб та кінцівки, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Визнавши достатнім для покарання ОСОБА_9 нанесення йому таких тілесних ушкоджень, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та невстановлена слідством особа з місця вчинення злочину втекли.

Встановивши, хто ще з таксистів побив ОСОБА_11 і невстановлену слідством особу, останній запропонував ОСОБА_7, ОСОБА_6 аналогічно покарати ще одного таксиста.

З цією метою ОСОБА_7 та ОСОБА_6 23 листопада 2006 року близько 23 год 30 хв прибули на заплановане місце нападу на перехрестя вулиць Кошового та Сивашської у м. Кіровограді, де озброївшись заздалегідь приготовленими невстановленою слідством особою металевими трубами, стали чекати коли під'їде автомобіль таксі. Коли ОСОБА_12, який керував таксі, приїхав за замовленням невстановленої досудовими слідством особи на зазначене місце, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом із невстановленою слідством особою раптово підбігли до автомобіля, і намагалися витягли із нього потерпілого, проте останній розпочав опір. Обороняючись, ОСОБА_12 наніс один удар битою в голову ОСОБА_7 від чого той на деякий час знепритомнів. У цей час ОСОБА_6, скориставшись тим, що ОСОБА_12 знаходився до нього спиною, діючи умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс останньому металевою трубою один удар в область плеча. Коли ОСОБА_7 прийшов до тями, то побачив бійку, яка відбувалася виключно між ОСОБА_12 та невстановленою слідством особою, і, діючи умисно, з метою спричинення ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, маючи намір допомогти невстановленій слідством особі, підійшов до потерпілого і наніс йому металевою трубою один удар по лівій нозі, після чого одразу почав тікати з місця вчинення злочину.

Тікаючи з місця вчинення злочину, ОСОБА_7, маючи намір на пошкодження особистого майна ОСОБА_12, умисно наніс металевою трубою удари по автомобілю ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1, який належав ОСОБА_12, чим пошкодив автомобіль та спричинив останньому матеріальну шкоду на суму 1670 грн 62 коп.

У той же час, коли невстановлена слідством особа та ОСОБА_7 билися з ОСОБА_12 із автомобіля таксі, намагаючись втекти, вибігла ОСОБА_8, яка перебувала в салоні як пасажир. ОСОБА_6, знаходячись найближче до автомобіля, наздогнавши ОСОБА_8, металевою трубою наніс останній удари, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, після чого з місця вчинення злочину втік.

Після залишення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 місця нападу на ОСОБА_12, бійка, яка відбувалась між потерпілим та невстановленою слідством особою, продовжувалась. В результаті нанесених ОСОБА_12 ударів йому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, які потягли смерть потерпілого. Приблизно 27-28 листопада 2006 року невстановлена слідством особа під час зустрічі з ОСОБА_7 та ОСОБА_6, повідомив останнім про настання смерті ОСОБА_12 в результаті нападу на нього, вказавши, що "не розрахував" свої сили при спричиненні йому тілесних ушкоджень. Дізнавшись про смерть ОСОБА_12, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 08 грудня 2006 року звернулись до органів внутрішніх справ з явкою з повинною.

Органами досудового слідства ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115, п. 12, 13 ч. 2 ст.115, ч.2 ст. 15, п. 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1ст. 194 КК України.

Органи досудового слідства стверджували, що за обставин, аналогічних викладених у вироку, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 діяли за попередньою змовою невстановленою слідством особою з умислом на вбивство ОСОБА_9, який не довели до кінця з причин, що не залежали від їх волі, оскільки неподалік від місця нападу спалахнуло світло, а вони, побоюючись викриття, з місця злочину втекли. Також ОСОБА_7 та ОСОБА_6 умисно убили ОСОБА_12 і при цьому, розуміючи, що ОСОБА_8, яка вибігла з автомобіля під час вчинення злочину щодо ОСОБА_12, може привернути увагу інших осіб, перешкодить реалізації їх умислу направленого на умисне вбивство ОСОБА_12 між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 раптово виникла змова на умисне вбивство ОСОБА_8 із метою полегшення вчинення та приховування цього злочину. ОСОБА_6, знаходячись найближче до автомобіля, наздогнавши ОСОБА_8, металевою трубою наніс останній удари і в результаті завданих тілесних ушкоджень ОСОБА_8 втратила свідомість, а ОСОБА_6 свій спільний з ОСОБА_7 та невстановленою слідством особою умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_8, до кінця не довів вважаючи, що вже досяг бажаного результату.

Також ОСОБА_6 було пред'явлено обвинувачення у тому, що він за попередньою змовою з ОСОБА_7 та невстановленою слідством особою умисно пошкодили автомобіль ОСОБА_12, спричинивши матеріальну шкоду у великих розмірах.

Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не мали умислу на вбивство, а діяли з метою помсти таксистам шляхом нанесення їм тілесних ушкоджень.

Також із урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що напад на ОСОБА_8 зі спричиненням їй тілесних ушкоджень охоплювався умислом ОСОБА_7, при цьому він сам не наносив потерпілій тілесних ушкоджень і не вчиняв будь-яких дій, які охоплюються об'єктивною стороною ч. 2 ст. 15, п. 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, суд визнав недоведеною його участь у вчиненні цього злочину.

Окрім того, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що пошкодження автомобіля ОСОБА_12 охоплювалось умислом ОСОБА_6, а також про те, що між ним, ОСОБА_7 та невстановленою слідством особою була попередня змова на пошкодження автомобіля, при цьому сам ОСОБА_6 не вчиняв будь-яких дій, які охоплюються об'єктивною стороною ч. 1 ст. 194 КК України. З урахуванням цього суд визнав недоведеною участь ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, стверджує, що судові рішення щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є незаконними через неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного засудженим покарання тяжкості вчинених ними злочинів та даним про їх особи. Надаючи свій аналіз доказам, зазначає, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 умисно вбили ОСОБА_12, а умисел на вбивства ОСОБА_9 і ОСОБА_8 не довели до кінця, з причин, що не залежали від їх волі. Також посилається на безпідставність виправдання ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 194 КК України. Стверджує про неправильність застосування вимог ст. 69 КК України, м'якість призначеного засудженим покарання і оскаржує обґрунтованість визнання судом як пом'якшуючих покарання обставин - щирого каяття, з'явлення із зізнанням, вибачення перед потерпілими. Посилається на формальність розгляду справи судом апеляційної інстанції. Просить судові рішення щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Саленка І.В., який підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та просив її задовольнити, засудженого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_5, які заперечувати проти задоволення скарги, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в умисному спричиненні групою осіб тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, ОСОБА_9 і ОСОБА_12, а також ОСОБА_6 в умисному спричиненні ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, а ОСОБА_7 в умисному пошкодженні майна ОСОБА_12, що заподіяло шкоду у великих розмірах, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Так, показання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про те, що вони не мали умислу на вбивство ОСОБА_9, ОСОБА_12 і ОСОБА_8 були предметом ретельної перевірки суду першої та апеляційної інстанцій.

Ці показання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 об'єктивно узгоджуються з наявними у справі доказами, яким суд дав належну оцінку, у тому числі з показаннями потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_8, які стверджували, що припинення їх побиття засудженими за обставин, вказаних у вироку, відбулося з волі останніх. При цьому ОСОБА_8 указувала, що після нанесених ударів вона подавала ознаки життя - стогнала, ворушилася і не було ніяких обставин, які б могли перешкодити ОСОБА_6 вбити її. Одночасно ОСОБА_9 стверджував, що у разі, якщо б особи, які на нього напали, хотіли б його вбити, вони цілком могли це зробити, оскільки їм ніхто не заважав позбавити його життя, так як коли його перестали бити він подавав ознаки життя, а стверджувати, що його побиття було припинено у зв'язку із увімкненням світла у будинку неподалік місця нападу або від проїжджаючого поряд автомобіля, він не може, бо від ударів він втрачав свідомість, а тому світло промайнути в очах могло саме від цього. Ці показання потерпілого також відповідають показанням свідка ОСОБА_15, яка в судовому засідання не змогла пояснити коли саме проїжджав автомобіль біля місця нападу в час побиття потерпілого чи після закінчення вчинення злочину щодо ОСОБА_9

Оскільки в матеріалах справи відсутні об'єктивні та достовірні дані про те, що саме від дій ОСОБА_7 та ОСОБА_6 настала смерть потерпілого ОСОБА_12 із урахуванням вимог ст. 62 Конституції України, яка регламентує, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що засуджені не мали умислу на убивство потерпілого, так як їх умислом охоплювалося лише спричинення тілесних ушкоджень і на його виконання засуджені нанесли ОСОБА_12 по одному удару металевою трубою ОСОБА_7- по лівій нозі, а ОСОБА_6- в плече. При цьому суд правильно встановив, що коли ОСОБА_7 та ОСОБА_6 втекли з місця вчинення злочину, побиття ОСОБА_12 продовжувалося невстановленою слідством особою. Відповідно до висновків судово-медичної експертизи № 1147 від 15 грудня 2006 року смерть ОСОБА_12 настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми, яка утворилась від сукупної травматичної дії тупими предметами в область волосяної частини голови, які виникли внаслідок не менш ніж 10 травмуючих впливів. З урахуванням кількості та локалізації нанесених ОСОБА_12 тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та зазначених висновків судово-медичної експертизи суди дійшли правильного висновку про відсутність причинного зв'язку між діями засуджених і наслідками, що настали у вигляді смерті потерпілого.

Також наведеними у вироку доказами підтверджується висновок суду про те, що ОСОБА_7 не мав попередньої змови на умисне пошкодження майна ОСОБА_12, оскільки удар металевою трубою по автомобілю він наніс з власної ініціативи коли тікав, з метою помсти за нанесений йому удар таксистом від якого він втратив свідомість .

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_7 за ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 194 КК України і ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

За цих же обставин суд законно та обґрунтовано виправдав ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, а ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 194 КК України

В касаційній скарзі прокурора не наведено доводів і доказів, які б спростовували висновки суду з цих питань.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування судових рішень, у справі не встановлено.

У касаційній скарзі прокурор хоча і посилається як на підставу для скасування оскаржуваних ним вироку та ухвали, наявність істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, проте в цій частині не наводить належних доводів на обґрунтування.

Розгляд справи у тому числі в суді апеляційної інстанції проводився повно та об'єктивно, а постановлені по справі судові рішення відповідають вимогам закону.

Покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст. 121 КК України та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121, ч.1 ст. 121 КК України призначено з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про засуджених, які характеризувалися виключно позитивно, мають суттєві вади здоров'я, раніше не притягувались до кримінальної відповідальності, пом'якшуючих покарання обставин, якими суд визнав: щире каяття у вчинених злочинах, з'явлення із зізнанням до правоохоронних органів, добровільне відшкодування потерпілим у повному обсязі завданої шкоди, а також вибачення перед потерпілими.

Обставин що обтяжують покарання не встановлено.

При цьому судом було правильно застосовано ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 121 КК України.

Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що застосування судом вимог ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 121 КК України не суперечить позиції суду касаційної інстанції, викладеній в ухвалі від 14 квітня 2011 року.

Так, органами досудового слідства ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обвинувачувалися у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115, п. 12, 13 ч. 2 ст.115, ч.2 ст. 15, п. 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1ст. 194 КК України. Вироком Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2010 року зокрема ОСОБА_7 було засуджено за ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 194 КК України і призначено покарання у тому числі із застосуванням ст. 69 КК України; ОСОБА_6 було засуджено за ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 121 КК України і також призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Цей вирок щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 як такий, що не відповідав вимогам ст. 324, 334 КПК України 1960 року, був скасований з направленням справи на новий судовий розгляд. При цьому в ухвалі суду касаційної інстанції було зазначено, що у разі доведеності вини ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за якими їм було пред'явлено обвинувачення, тобто у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115, п. 12, 13 ч. 2 ст.115, ч.2 ст. 15, п. 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1ст. 194 КК України, необхідно враховувати, що призначення покарання із застосуванням статті 69 КК України слід вважати м'яким.

При новому судовому розгляді було встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вчинили менш тяжкі злочини, ніж було пред'явлено обвинувачення органами досудового слідства. Колегія суддів погоджується, що зазначені вище пом'якшуючі покарання обставини з урахуванням даних про засуджених і того, що з часу вчинення злочинів минув тривалий час і в матеріалах справи відсутня інформація про продовження засудженими вчинення протиправних дій, істотно знижували ступінь тяжкості вчинених злочинів і давали суду підстави для призначення покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 121 КК України нижче від найнижчої межі санкцій частин статей, за якими вони засуджені.

Разом з тим, при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 194 КК України судом неправильно застосовано кримінальний закон.

Так, як убачається з матеріалів справи, злочин, передбачений ч.1 ст. 194 КК України, ОСОБА_7 учинив 23 листопада 2006 року та в подальшому не ухилявся від слідства або суду та не вчиняв нових злочинів.

Згідно з вимогами статей 12, 49 КК України зазначений вище злочин є злочином середньої тяжкості, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за який встановлено 5 років з дня його вчинення до дня набрання вироком законної сили.

Судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано того, що на момент розгляду справи щодо ОСОБА_7 вже минули передбачені ст. 49 КК України строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності, за цей злочин, винуватість у вчиненні якого останній повністю визнав.

Також судом допущену помилку при стягненні солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 1861 грн 90 коп в рахунок відшкодування витрат, понесених лікарнею на лікування потерпілого ОСОБА_9, на яку не звернув уваги й апеляційний суд.

Так, відповідно до вимог ст. 93-1, ч. 2 ст. 93 КПК України 1960 року і роз'яснень, що містяться в ч.2 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" № 11 від 07 липня 1995 року (v0011700-95) , у разі, якщо винними визнається декілька осіб, витрати з них на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, підлягають стягненню в певних частках, а не солідарно.

У порушення цих вимог закону місцевий суд стягнув з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 1861 грн 90 коп в рахунок відшкодування витрат, понесених лікарнею на лікування потерпілого ОСОБА_9, у солідарному порядку, що потребує виправлення шляхом зміни в цій частині судових рішень у порядку ст. 395 КПК України 1960 року.

З огляду на викладене, відсутні підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями ст. 7-1, 394- 396, 400-1 КПК України 1960 року та п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України 1960 року вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2013 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 змінити: замість стягнення з них солідарно на користь Кіровоградської обласної лікарні витрат, понесених на лікування потерпілого ОСОБА_9 у сумі 1861 грн 90 коп стягнути зазначені витрати з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 по 930 грн 95 коп із кожного.

У порядку ст. 395 КПК України 1960 року вирок Кіровського районного суду м.Кіровограда від 16 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2013 року щодо ОСОБА_7 у частині його засудження за ч.1 ст. 194 КК України на підставі ст. 49 КК України скасувати, а провадження по справі щодо нього в цій частині закрити, звільнивши його від кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину. Виключити вказівку суду на застосування ст. 70 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання.

Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 6 місяців.

У решті судові рішення щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишити без зміни.