Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О. В.,

суддів: Сахна Р. І., Крещенка А. М.,

за участю прокурора Матюшевої О. В.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 грудня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 травня 2012 року.

Цим вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк

4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю

3 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 1182,2 грн на користь Київської міської клінічної лікарні № 17 у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_3

Вирішено питання про стягнення судових витрат і долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

15 травня 2010 року приблизно о 18:20 він, керуючи технічно справним автобусом марки Neoplan-3168 НО (реєстр. № НОМЕР_1) та рухаючись у крайній лівій смузі дорожнього руху по просп. 40-річчя Жовтня в напрямку просп. Глушкова у м. Києві, зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом, розташованим перед перехрестям просп. 40-річчя Жовтня та пров. Ужгородського (перед керованим ОСОБА_1 автобусом зупинився й автомобіль, який рухався попереду нього у крайній правій смузі попутного напрямку, для того, щоби пропустити пішоходів), після чого ОСОБА_1 порушив пункти 1.5, 2.3б, 10.1, 18.1, 18.4, 4.16а Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , а саме: проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не врахував її зміни, не переконався у правильності (безпечності) руху транспортного засобу під його керуванням, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких він може створити небезпеку, не пропустив пішохода ОСОБА_3 (котра переходила проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво відносно руху керованого ОСОБА_1 автобуса), розпочав рух і вчинив на неї наїзд.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 порушує питання про скасування судових рішень, постановлених у справі щодо його підзахисного, та закриття справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року за відсутності у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 286 КК. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону.

Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали касаційну скаргу, пояснення прокурора, котрий вважав, що постановлені у справі судові рішення є законними та обґрунтованими, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 3 ст. 398 КПК 1960 року, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у статтях 368 та 369 цього Кодексу щодо однобічності або неповноти досудового чи судового слідства та невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Разом із тим, фактичні обставини справи, які були предметом перевірки й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог

ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року перегляду в касаційному порядку також не підлягають, а тому колегія суддів при перегляді справи за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, постановлену щодо цього вироку, виходить із фактичних обставин, установлених рішеннями місцевого та апеляційного судів.

Під час перевірки матеріалів справи було встановлено, що висновок суду про винуватість засудженого ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, в результаті чого потерпіла ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах.

Підґрунтям цього висновку, зокрема, є: показання свідків

ОСОБА_4, ОСОБА_5; свідка ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_3 (на досудовому слідстві); дані протоколів огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 15 травня 2010 року, висновків судово-медичної експертизи від 06 липня 2010 року№ 923/Е, комплексної судово-медичної та авто-технічної від 24 жовтня 2011 року № 8254/11-18/112; показання експертів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (котрі в судовому засіданні) та іншими наведеними у вироку доказами, сумніву щодо достовірності яких немає.

Відповідно до вимог ст. 67 КПК 1960 року оцінка доказів у справі є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. У ході перевірки матеріалів справи касаційний суд установив, що суд першої інстанції вимог зазначеного закону повністю дотримався.

Крім того, об'єктивність оцінки зазначених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених у вироку доказів з боку органів досудового слідства та суду першої інстанції апеляційний суд не встановив.

Ретельно дослідивши наведені докази в їх сукупності та виходячи зі встановлених у справі фактичних обставин, суд правильно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК.

Покарання ОСОБА_1 місцевий суд призначив відповідно до вимог статей 50, 65 КК в межах санкції закону, за яким його визнано винуватим, його вид і строк визначено судом з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, наявної обставини, що пом'якшує покарання, та відсутності обставин, що обтяжує, а також з урахуванням даних про особу засудженого.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України в разі, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років з урахуванням тяжкяяості злочину, особи винного та інших обставин справи суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість виправлення та попередження вчинення засудженим ОСОБА_1 злочинів без ізоляції від суспільства останнього, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, і належним чином таке рішення мотивував.

Як видно зі змісту касаційної скарги та матеріалів справи, такі твердження захисник висловив і у своїй апеляції, які апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними. Свої висновки, з якими погоджується колегія суддів, суд належним чином умотивував у прийнятому рішенні. Вони підтверджуються доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. У касаційній скарзі захисника не наведено інших, не досліджених судом доказів, які би спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанції.

Разом із тим, беручи до уваги те, що передбачений ст. 286 КК злочин є необережним, та враховуючи дані про особу засудженого, зокрема те, що він є професійним водієм, а керування транспортним засобом - його основне джерело доходу, колегія суддів дійшла висновку, що вказане додаткове покарання призначене судом підлягає виключенню.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були би підставою для зміни або скасування постановлених судових рішень, не встановлено.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК 1960 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Виключити з вироку рішення суду про позбавлення ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.