Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів: Франтовської Т.І., Суржка А.В.,

за участю прокурора Шевченко О.О.,

представника потерпілих ОСОБА_1,

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 20 грудня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 серпня 2012 року.

Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2012 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимості не мав,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України на 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, судимості не мав,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволені частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 солідарно: на користь ОСОБА_3 72683 грн. матеріальної шкоди та 150000 грн. моральної шкоди, а всього 223683 грн.; на користь ОСОБА_4 36500 грн. матеріальної шкоди та 100000 грн. моральної шкоди, а всього 136500 грн.

За обставин встановлених судом та детально наведених у вироку ОСОБА_5 9 липня 2004 року, приблизно о 18 годині 30 хвилин, керуючи автомобілем «БМВ 750» (транзитний номерний знак НОМЕР_1), рухався по Старообухівській дорозі зі сторони м. Києва в напрямку м. Обухів Київської області зі швидкістю 100-110 км/год., яка перевищує максимально допустиму на даній ділянці дороги 90 км/год., а також проявив неуважність до дорожньої обстановки та за її змінами, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху і з метою виконання обгону транспортних засобів, що рухалися перед ним у попутному напрямку, на нерегульованому перехресті з другорядною дорогою - заїзд до селища «Золоті ворота», виїхав на смугу для зустрічного руху, тобто порушив п. п. 1.5, 2.3, 12.1, 12.6, 14.6 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , та вчинив зіткнення з автомобілем «ВАЗ-2109» (д.н.з. НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_2, який рухався попереду у цьому ж напрямку і на нерегульованому перехресті виконував маневр повороту наліво у напрямку селища «Золоті Ворта».

Після зіткнення цих транспортних засобів автомобіль під керуванням ОСОБА_5 продовжив рух і виїхав на узбіччя лівого краю дороги, де вчинив наїзд на пішоходів ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а потім - на смугу для руху в напрямку до м. Києва, де скоїв зіткнення з автомобілем «Тойота Рав 4» (д.н.з. НОМЕР_3) під керуванням водія ОСОБА_9, що рухався в напрямку до м. Києва.

В результаті вчиненого наїзду пішоходам ОСОБА_6, ОСОБА_7 були спричинені тілесні ушкодження, від яких вони загинули на місці дорожньої аварії.

В цей же час, за вказаних у вироку суду обставин, водій ОСОБА_2, маючи намір на вказаному перехресті повернути наліво, перед зміною напрямку руху проявив неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, не переконався, що цей маневр буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, зокрема для водія ОСОБА_5, і, при виникненні небезпеки для руху - автомобіля під керуванням останнього, яку ОСОБА_2 спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого автомобіля, продовжував рух ліворуч до зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_5, тобто порушив пункти 1.5, 2.3, 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) .

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 серпня 2012 року вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2012 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у кримінальній справі щодо нього на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину. Стверджує, що правила дорожнього руху не порушував, а діяв у відповідності до їх вимог, що висновок суду про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого злочину ґрунтується на недостовірних доказах, отриманих з порушенням кримінально-процесуального закону і судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано кримінальний закон.

У касаційних скаргах потерпілі-цивільні позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 порушують питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєного злочину та особам засуджених внаслідок м'якості. Також вважають, що суд невірно вирішив заявлені у справі цивільні позови по відшкодуванню спричиненої їм моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілих-цивільних позивачів ОСОБА_1, який підтримав доводи касаційних скарг своїх довірителів, та просив їх задовольнити, думку прокурора про часткове задоволення касаційних скарг так як ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, зазначає, що водій ОСОБА_2 виконав усі вимоги Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , посилається на м'якість призначеного покарання засудженому ОСОБА_5 і на невірне вирішення цивільних позовів потерпілих, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 підлягає повному задоволенню, а касаційні скарги потерпілих-цивільних позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 67 КПК України ніякі докази для суду не мають наперед встановленої сили, а відповідно до ст. 323 КПК України суд має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Ці вимоги закону при розгляді даної справи було порушено.

Обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості водія ОСОБА_2 у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди, де загинуло двоє осіб, суд погодився з даними висновків автотехнічних експертиз про те, що його дії не відповідали вимогам пункту 10.1 ПДР і знаходились у прямому причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди. Проте дані висновки цих автотехнічних експертиз не можна визнати обґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, як в стадії досудового слідства, так і у судовому засіданні ОСОБА_2 не визнавав себе винуватим у ДТП і її наслідках. Пояснював, що 9 липня 2004 року приблизно о 18-19 год. він рухався на автомобілі «ВАЗ 2109» по Старообухівській дорозі в сторону м. Обухів. В даному напрямку дороги був інтенсивний рух автомобілів. Під'їжджаючи до перехрестя повороту на селище «Золоті Ворота» він завчасно ввімкнув лівий поворот і подивився у дзеркало заднього виду. Перешкод для виконання маневру лівого повороту у нього не було, а тому, зменшивши швидкість руху автомобіля наблизився до суцільної осьової лінії дорожньої розмітки. Автомобілі, які рухалися за ним об'їжджали його автомобіль з правої сторони. Зустрічного транспорту, який би створював йому перешкоди також не було і він автомобілем розпочав дозволений поворот наліво через переривчасту смугу. Коли він виконував маневр повороту і проїжджав зустрічну смугу, то повз ліву сторону його автомобіля «ВАЗ 2109» на великій швидкості проїхав автомобіль «БМВ 750», який зіткнувшись сковзким ударом своєї правої сторони з лівою стороною його автомобіля, виїхав на узбіччя, де збив потерпілих, а потім зіткнувся з автомобілем «Тойота Рав 4», який в цей час рухався назустріч.

Вищенаведені показання ОСОБА_2 у своїй сукупності об'єктивно узгоджуються також з показаннями засудженого у даній справі ОСОБА_5 Останній визнав перевищення швидкості, перетин суцільної розподілювальної смуги дорожньої розмітки, виїзд на зустрічну смугу руху і зіткнення на нерегульованому перехресті з автомобілем «ВАЗ-2109». Також визнав виїзд на узбіччя, де він збив автомобілем потерпілих, а потім зіткнувся з автомобілем «Тойота Рав 4», який в цей час рухався назустріч.

Свідок ОСОБА_10 підтвердив, що під'їжджаючи автомобілем «Тойота Рав 4» до перехрестя із поворотом на «Золоті Ворота», приблизно за 200 метрів він побачив, що у зустрічному напрямку здійснюючи поворот наліво до селища «Золоті Воріта» на його смугу руху виїхав автомобіль ВАЗ. Потім із-за автомобіля ВАЗ на великій швидкості виїхав автомобіль БМВ, який поїхав на нього від чого відбулося зіткнення.

Про перевищення швидкості руху автомобілем «БМВ 750» під керуванням водія ОСОБА_5, здійснення ним забороненого маневру обгону з виїздом на зустрічну смугу руху на перехресті, де в цей час виконував дозволений маневр лівого повороту на селище «Золоті Воріт» автомобілем «ВАЗ 2109» водій ОСОБА_2, підтвердили свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12

За даними, що містяться у протоколі огляду місця події, протоколах відтворення обстановки та обставин події, висновку автотехнічних експертиз вбачається, що зіткнення транспортних засобів відбулося на перехресті доріг, при виконанні водієм ОСОБА_2 маневру повороту ліворуч. Сковзкий удар відбувся у ліву бокову частину його автомобіля «ВАЗ 2109» з послідуючим виїздом автомобіля «БМВ 750», під керуванням водія ОСОБА_5, на узбіччя лівого краю дороги, де відбувся наїзд на пішоходів ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а потім - виїзд на зустрічну смугу руху і зіткнення з автомобілем «Тойота Рав 4» під керуванням водія ОСОБА_9

Отже, із матеріалів справи видно, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія ОСОБА_5, який допустив порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 12.1, 12.6 «г», 14.6 «а» Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) і наближаючись до нерегульованого перехрестя з другорядною дорогою - заїзд до селища «Золоті Ворота», з метою виконання обгону транспортних засобів, що рухалися в попутному з ним напрямку, перевищуючи максимально допустиму швидкість на даній ділянці дороги і рухаючись зі швидкістю 100-110 км/год., перетнув суцільну розподілювальну смугу дорожньої розмітки, в порушення знаку пункту 14.6 «а» «обгін заборонено на перехресті» - виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2109» під керуванням водія ОСОБА_2, який в цей момент на перехресті виконував маневр повороту ліворуч у напрямку селища «Золоті Ворота». В результаті даного зіткнення автомобіль «БМВ 750» під керуванням водія ОСОБА_5 виїхав на узбіччя, де смертельно травмував пішоходів ОСОБА_6 і ОСОБА_7, а потім зіткнувся з автомобілем «Тойота Рав 4», який в цей час рухався назустріч.

Таким чином, на думку колегії суддів, зіткнення транспортних засобів виникло внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху (1306-2001-п) водієм ОСОБА_5, який здійснив заборонений обгін на перехресті автомобіля «ВАЗ 2109» під керуванням водія ОСОБА_2, котрий слідував попереду та виконував в цей момент маневр повороту ліворуч, внаслідок чого водій ОСОБА_2 не зміг уникнути зіткнення.

Відповідно до пункту 1.4 «Загальні положення» Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає, що водій автомобіля «ВАЗ 2109» ОСОБА_2 не зобов'язаний був виходити з можливості грубого порушення Правил дорожнього руху (1306-2001-п) іншим водієм, не передбачав, не зобов'язаний був і не мав можливості передбачити, що водій автомобіля «БМВ 750» ОСОБА_5 для здійснення обгону попутного транспортного засобу перетне горизонтальну суцільну лінію дорожньої розмітки та виїде на зустрічну смугу руху, не враховуючи заборону обгону на перехресті.

Отже, те, що ОСОБА_2 не зміг уникнути зіткнення, не може бути поставлено йому за вину, оскільки його дії не знаходились у причинному зв'язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали під час цього.

Відповідно до роз'яснень даних в пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року (v0014700-05) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» - кримінальна відповідальність виключається, якщо особа порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

З огляду на наведене, колегія судів вважає, що водій транспортного засобу може бути визнаний винним у порушенні Правил дорожнього руху (1306-2001-п) тільки в тому випадку, якщо він не виконав якогось передбаченого цими правилами обов'язку. В тому разі, якщо такий обов'язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачити виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правил дорожнього руху (1306-2001-п) .

На вказані недоліки в прийнятті рішень по даній справі допущені досудовим і судовим слідством не звернув уваги апеляційний суд, та необґрунтовано залишив без зміни вирок суду першої інстанції.

За таких обставин, постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону слід скасувати, а справу щодо нього закрити за відсутністю у його діях складу злочину.

У зв'язку із скасуванням обвинувального вироку суду щодо ОСОБА_2 підлягають скасуванню вирішені по справі заявлені потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 цивільні позови по відшкодуванню їм спричиненої матеріальної та моральної шкоди із направленням справи в цій частині для її вирішення в порядку цивільного судочинства.

Доводи скарги потерпілих-цивільних позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо необґрунтованого зменшення судом заявленої ними суми моральної шкоди підлягають перевірці судом під час розгляду цивільного позову.

Викладені у касаційних скаргах потерпілих доводи про те, що призначене засудженому ОСОБА_5 покарання не є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, внаслідок м'якості, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції призначаючи покарання засудженому ОСОБА_5 вірно визнав обставинами, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочин: наявність у нього на утриманні трьох малолітніх дітей, часткове визнання ним своєї вини у інкримінованому йому злочині, оскільки це була позиція його захисту, і каяття у вчиненому. Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та буде достатнім для виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

З урахуванням вищенаведеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задовольнити.

Касаційні скарги потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 серпня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу щодо нього закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року за відсутністю в його діянні складу злочину.

Вказані вирок районного суду і ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 серпня 2012 року щодо засудженого за ч. 3 ст. 286 КК України ОСОБА_5 залишити без зміни.

ОСОБА_2 з-під варти звільнити негайно.