Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 18 січня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2010 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вербове Синельниківського району Дніпропетровської області, раніше не судимого,

засуджено:

- за ч. 4 ст. 187 КК України на вісім років позбавлення волі без конфіскації майна;

- за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на десять років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 призначено десять років позбавлення волі без конфіскації майна.

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця с. Вербове Синельниківського району Дніпропетровської області, раніше судимого:

1) вироком Синельниківського міського суду Дніпропетровської області від 11.05.2005 року за ч. 1 ст. 263 КК України на 2 роки позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік;

2) вироком Синельниківського міського суду Дніпропетровської області від 14.02.2006 року за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі; ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.06.2006 року вирок змінено: на підставі ст. 69 КК України призначене покарання 5 років позбавлення волі. Згідно постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 10.06.2008 року звільнено з місць позбавлення волі 18.06.2008 року умовно-достроково на 2 роки 3 місяці 23 дні;

засуджено:

- за ч. 4 ст. 187 КК України на десять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;

- за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на чотирнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 призначене остаточне покарання у виді чотирнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком частково, у виді одного року позбавлення волі, приєднане покарання, невідбуте за вироком від 14.02.2006 року і остаточно до відбуття призначене покарання у виді п’ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Також судом частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 і присуджено стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно на користь ОСОБА_7 6 354 гривні 09 копійок на відшкодування матеріальної шкоди та по 50 000 гривень з кожного на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_6 судові витрати на користь НДЕКЦ при УМВС України в Дніпропетровській області по 608 гривень 36 копійок з кожного.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

Приблизно в 00 годин 30 хвилин 1 лютого 2010 року, біля будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_6, який є особою, що раніше вчинила розбій, та ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, і бажаючи придбати алкогольні напої ще, але не маючи для цього грошей, вступили в попередню змову групою осіб на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров’я особи, що піддалася нападу.

Реалізуючи цей злочинний умисел, ОСОБА_5 з метою створення конфліктної ситуації, якою можна скористатися для розбійного нападу, зачепив плечем перехожого – раніше не знайомого громадянина ОСОБА_9, після чого напав на нього та повалив на землю. В цей час, ОСОБА_6, з метою надання допомоги в розбійному нападі та позбавлення ОСОБА_9 можливості чинити фізичний опір, став заподіювати множинні удари руками і ногами по голові і тулубу останнього. Після чого, з корисливих мотивів, використовуючи свою фізичну і кількісну перевагу, та реалізуючи виниклий злочинний умисел, направлений на заподіяння смерті ОСОБА_9, усвідомлюючи, що від їх дій може настати смерть потерпілого і бажаючи цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 умисно нанесли ОСОБА_9 не менше 20 ударів руками і ногами в область голови, заподіявши йому при цьому 12 ран, 12 синців, 9 саден, 2 крововиливи, в м’які тканини губ, 3 крововиливи в м’які тканини голови, 7 переломів кісток лиця, тобто черепно-мозкову травму, яка у живих осіб має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, що є небезпечною для життя в момент заподіяння, від якої близько 1 години 01 лютого 2010 року настала смерть ОСОБА_9

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в ході розбійного нападу і умисного заподіяння смерті ОСОБА_9, незаконно заволоділи майном останнього, а саме: мобільними телефонами "Нокіа 3120" і "Нокіа 1200" та зимовими черевиками, - на загальну суму 1254 грн. 80 коп., і з місця злочину зникли.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить скасувати вирок в частині вирішення цивільного позову та направити справу на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства у зв’язку з істотним порушенням судом кримінально-процесуального закону. На його думку, суд повинен був покласти відшкодування завданої шкоди потерпілому не на неповнолітнього ОСОБА_5, а на його батьків, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини, оскільки ОСОБА_5 не працює і не має майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду та направити справу прокурору для проведення додаткового розслідування. При цьому посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом вимог ст. 334 КПК України при постановленні вироку. Також зазначає, що своїми правомірними діями він зупиняв злочин, який потерпілий ОСОБА_9 вчинив щодо неповнолітнього ОСОБА_5 – його близького родича. Показання на досудовому слідстві давав під фізичним примусом та обмовив себе в цих показаннях.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить звільнити його від кримінальної відповідальності, оскільки він не вчиняв злочину, а був тільки свідком цього. Вказує, що ОСОБА_6 вчинив злочин відносно потерпілого ОСОБА_9 з метою перешкодити незаконним діям останнього по відношенню до нього.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, касаційні скарги засуджених вважав безпідставними, пояснення засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підтримку своїх скарг, перевіривши матеріали справи і обговоривши наведені доводи, колегія суддів приходить до висновку, що подані касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_7 та його умисному вбивстві, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які суд всебічно, повно й об’єктивно дослідив, правильно оцінив і мотивував.

Так, суд обґрунтовано послався у вироку на показання засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які вони давали на досудовому слідстві при допитах в якості обвинувачених (т. 2 а.с. 155-156, а.с. 161-162), на очних ставках (т. 2 а.с. 44-46, т. 3 а.с. 53-55, а.с. 58-60), а також при відтворенні обстановки і обставин події ( т. 2 а.с. 50-62, 63-73) про те, що в ніч з 31 січня на 1 лютого 2010 року на проспекті Гагаріна в м. Дніпропетровську вони побили невідомого чоловіка, заподіюючи йому удари руками і ногами в область голови і тулуба, та заволоділи його мобільними телефонами і взуттям, оскільки вказані показання засуджених отримані органами досудового слідства з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону за участю їх захисників та повністю узгоджуються з іншими доказами по справі.

При цьому, твердження засуджених про те, що потерпілий ОСОБА_9 був ініціатором конфлікту і напав на ОСОБА_5 не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, потерпілий ОСОБА_7 і свідок ОСОБА_10 пояснили, що загиблий був добродушною, не конфліктною людиною, характеризувався позитивно.

В той же час, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у стані алкогольного сп’яніння, перед цим ОСОБА_6 вдарив свою дівчину, яка не давала йому гроші на пиво, а потім вступив в бійку з її братом, за що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у нічний час вигнали з гуртожитку на вулицю, без грошей, тобто вони були в агресивному стані, що підтверджують свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (т.1 а.с. 188-189).

Також, при судово-медичному освідуванні після вчинення злочинів у ОСОБА_6 було виявлене тільки одне тілесне ушкодження – синець в області лівого ока, яке, як встановлено, заподіяв йому ОСОБА_12, а у ОСОБА_5 були зафіксовані 4 синці в області грудної клітки, які він отримав при падінні з потерпілим. Будь-яких інших тілесних ушкоджень у підсудних не було ( т. 1 а.с. 208-209, 216).

В той же час, потерпілому була заподіяна черепно-мозкова травма (до складу якої входять 12 ран, 12 синців, 9 саден, 5 крововиливів, 7 переломів кісток обличчя), від якої настала смерть ОСОБА_9 При цьому кількість і локалізація тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого, свідчать, що йому було заподіяна велика кількість ударів і все це зроблено однотипово в область обличчя і в короткий проміжок часу. Будь-яких ознак боротьби та самооборони при дослідженні трупа ОСОБА_9 не виявлено (т. 1 а.с. 145-158).

Крім того, згідно висновків судово-імунологічних експертиз, на одязі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виявлена кров, походження якої можливе і не виключається від загиблого ОСОБА_9 (т. 2 а.с. 80-88, 95-100).

Також, згідно протоколів огляду у ОСОБА_6 і ОСОБА_5 були вилучені мобільні телефони "Нокіа-1200" і "Нокіа-3120", які, з їх слів, вони забрали у побитого ними чоловіка ( т.1 а.с. 171-172, 174-175) і потерпілий ОСОБА_7 впізнав дані телефони, як такі, що належали його сину (т. 3 а.с. 43, 44).

Все це спростовує твердження підсудних про те, що вони оборонялись від злочинних дій потерпілого.

Про попередню змову на напад з метою заволодіння чужим майном та вмисне вбивство ОСОБА_9 свідчать узгоджені дії ОСОБА_5 і ОСОБА_6, як при нанесенні тілесних ушкоджень руками і ногами в область голови потерпілого, так і при заволодінні і розпорядженні майном потерпілого, що виразилось в його розподілі між собою.

Дослідивши всі ці та інші докази в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність корисливого мотиву при вчиненні злочину і попередньої змови на заволодіння майном потерпілого із застосуванням насильства, небезпечного для його життя і здоров’я, а також на заподіяння смерті потерпілому.

Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 та п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України є правильною.

Доводи засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про те, що свої показання на досудовому слідстві вони давали під фізичним примусом, внаслідок чого обмовили себе, є необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що за дорученням суду прокурором була проведена перевірка, в результаті якої 17.07.2010 року була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи відносно співробітників Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за ознаками складів злочинів, передбачених ст.ст. 126, 127, 364, 365 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю події злочинів (т. 3 а.с. 232-234).

Пояснення засудженого ОСОБА_6 про те, що смерть потерпілому ОСОБА_9 могли заподіяти два невідомих чоловіка, які підходили до нього після того, як вони з ОСОБА_5 пішли, є також безпідставними, оскільки перевірялись шляхом дачі судового доручення та не знайшли свого підтвердження.

Твердження прокурора у касаційній скарзі щодо порушення судом вимог кримінально-процесуального закону при вирішенні питання про відшкодування завданої неповнолітнім ОСОБА_5 шкоди потерпілому ОСОБА_7 є безпідставним. Відповідно до ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. В даному випадку відповідальність батьків є додатковою або субсидіарною, тобто вони відповідають перед потерпілим у тій частині, в якій не можуть відповідати самі неповнолітні через відсутність у них майна, достатнього для відшкодування шкоди. Тобто потерпілий спочатку зобов’язаний пред’явити вимогу до неповнолітньої особи, яка завдала шкоду, а в разі незадоволення цієї вимоги в повному обсязі або у частині – до батьків неповнолітнього. При цьому відповідальність батьків неповнолітнього припиняється після досягнення завдавачем шкоди повноліття, навіть якщо до цього моменту шкода не була відшкодована ними в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, потерпілий ОСОБА_7 пред’явив цивільний позов саме до неповнолітнього ОСОБА_8, а не до його батьків. Крім того, 19 січня 2011 року ОСОБА_8 вже виповнюється 18 років і він стає повнолітнім. Таким чином, суд правильно вирішив питання про відшкодування заподіяної шкоди неповнолітнім ОСОБА_5, стягнувши її з нього самого, а не з його матері.

Із матеріалів справи вбачається, що слідчими органами і судом досліджено всі обставини, з’ясування яких могло мати істотне значення для правильного вирішення справи, підстав для направлення справи прокурору для проведення додаткового розслідування немає.

Покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 призначено у відповідності з вимогами закону, з урахуванням характеру і ступеня тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до особливо тяжких злочинів, даних про особу засуджених, та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни чи скасування постановленого у справі судового рішення, при касаційному розгляді справи не встановлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залишити – без задоволення.