Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 20 січня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2010 року,

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 15 червня 2010 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Терешки Полтавської області,

раніше неодноразово судимого, останній раз

15.10.2009 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 310, ч. 2 ст. 316, ст.ст. 70, 71 КК України на 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна,

засуджено:

- за ч. 1 ст. 187 КК України на чотири роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 187 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини належного йому майна;

- за ч. 1 ст. 263 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання призначене шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини належного йому майна.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточне покарання визначено шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком від 15.10.2009 року більш суворим за цим вироком у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини належного йому майна,

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

уродженця м. Полтави,

раніше судимого:

10.03.1999 року Вінницьким обласним

судом за ст. 94 КК України на

12 років позбавлення волі. Звільненого умовно-достроково 07.03.2007 року на невідбутий строк 1 рік 9 місяців 6 днів,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України на три роки позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини належного йому майна,

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_5,

уродженця м. Полтави,

раніше не судимого,

засуджено:

- за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України на п’ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки та покладенням певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Стягнуто з засудженого ОСОБА_5 на користь повного товариства "Ломбард "УМВК і Компанія" 6 660 гривень та солідарно із засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ЗАТ Страхова компанія "Кремінь" 52 343 гривні 41 копійка завданої злочинами матеріальної шкоди.

ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

Всередині серпня 2009 року на ринку "Кооператор-2" по вул. Новий Базар в м. Полтаві ОСОБА_5, без передбаченого законом дозволу, придбав у невстановленої слідством особи сигнальний пістолет, який згідно висновку експерта є переробленою вогнепальною зброєю, та два патрони до нього, які є бойовими припасами, після чого носив їх при собі. 14 вересня 2009 року біля будинку № 30 по вул. Героїв Сталінграду в м. Полтаві вказані пістолет і боєприпаси були вилучені в ОСОБА_5 працівниками міліції.

Крім того, приблизно о 20 годині, 12 серпня 2009 року, ОСОБА_5, перебуваючи в ломбарді "УМВК і Компанія", що в буд. 27 по вул. Жовтнева в м. Полтаві, з метою заволодіння чужим майном, з використанням предмета, схожого на пістолет, вчинив напад на касира-оцінщика ломбарду ОСОБА_8, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу та заволодів грошовими коштами в сумі 6 660 гривень, з якими з місця вчинення злочину втік та розпорядився ними на власний розсуд.

Крім того, приблизно о 15 годині 20 хвилин, 22 серпня 2009 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які заздалегідь домовились між собою про вчинення розбійного нападу на ломбард "Благо", що розташований в буд. 54 по вул. Шевченка в м. Полтаві, перебуваючи в автомобілі ОСОБА_7, схилили останнього за винагороду до надання їм допомоги у вчиненні розбійного нападу на ломбард, яка полягала в тому, щоб вивезти їх з місця злочину. Після цього, приблизно о 16 годині 40 хвилин, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, з метою заволодіння чужим майном, за попередньою змовою групою осіб, зайшовши в ломбард, вчинили напад на потерпілу ОСОБА_9, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу, використовуючи при цьому предмет, схожий на пістолет, в результаті чого заволоділи грошовими коштами в сумі 1730 гривень та виробами із золота на суму 64 959, 88 гривень. З викраденим ОСОБА_5 сів в автомобіль ОСОБА_7 і вони зникли з місця скоєння злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

На вирок місцевого суду була подана апеляція прокурора, в якій порушувалось питання про скасування вироку щодо всіх засуджених через м’якість призначеного покарання, та апеляція засудженого ОСОБА_5 щодо застосування ст. 69 КК України і пом’якшення призначеного йому покарання.

Суд апеляційної інстанції своїм вироком скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання засудженим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і призначив покарання ОСОБА_5:

- за ч. 1 ст. 263 КК України – два роки позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 187 КК України – чотири роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 187 КК України – сім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим – сім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Згідно ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань з врахуванням вироку від 15.10.2009 року остаточно визначено покарання ОСОБА_5 – вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

ОСОБА_6:

- за ч. 2 ст. 187 К України – сім років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини належного йому майна.

В іншій частині вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій його права на захист, просить вирок апеляційного суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції. Також, на думку засудженого, суд невірно кваліфікував його дії, оскільки їх слід було кваліфікувати як вчинення грабежу за ст. 186 КК України.

Крім того, засуджений ОСОБА_5 вказує, що суд при призначенні покарання не врахував ряд обставин, що його пом’якшують, а саме: наявність на його утриманні малолітньої дитини, захворювання на туберкульоз, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування заподіяної шкоди, а врахував лише обставину, що обтяжує покарання.

В касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_10 просить застосувати до нього ст. 69 КК України та пом’якшити призначене покарання. При цьому посилається на щире каяття, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, тяжкий стан його здоров’я та інвалідність ІІ групи.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який вважав вирок суду апеляційної інстанції законним і обґрунтованим, а касаційні скарги безпідставними, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені доводи, колегія суддів приходить до висновку, що подані касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 та ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які суд всебічно, повно і об’єктивно дослідив, правильно оцінив.

Дії засудженого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України, а засудженого ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковані правильно.

Твердження ОСОБА_5 про те, що його дії було неправильно кваліфіковано за ст. 187 КК України і їх слід кваліфікувати як грабіж за ст. 186 КК України, є безпідставними.

Хоча при скоєнні злочинів ОСОБА_5 використовував як знаряддя психічного насильства предмет, схожий на пістолет, який завідомо для нього не міг бути використаний для виконання погроз, але при цьому умисел ОСОБА_5 було спрямовано на розбій, а потерпілі ОСОБА_11 і ОСОБА_9 сприймали ці предмети як такі, що становлять для їх життя і здоров’я реальну небезпеку (т. 4 а.с. 38, 39).

При таких обставинах дії засудженого ОСОБА_5 були розцінені як розбій правильно.

Доводи засудженого ОСОБА_5 про порушення судами першої та апеляційної інстанцій його права на захист є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, відповідно до матеріалів справи та виходячи з положень ст. 45 КПК України, участь захисника при розгляді кримінальної справи щодо засудженого ОСОБА_5 не є обов’язковою.

В першому судовому засіданні суду першої інстанції, тобто 4 березня 2010 року, ОСОБА_5 були роз’яснені права підсудного, передбачені ст. 263 КПК України, зокрема і право мати захисника. При цьому ОСОБА_5 жодних клопотань не заявив (т. 4 а.с. 38).

В кінці цього ж судового засідання ОСОБА_5 заявив клопотання про виклик захисника ОСОБА_12 Суд задовольнив його клопотання і оголосив перерву в розгляді справи для виклику захисника.

20 квітня 2010 року адвокат ОСОБА_12 подав до суду клопотання про усунення його від участі в справі як захисника ОСОБА_5 з особистих міркувань (т. 4 а.с. 97).

В наступному судовому засіданні, 23 квітня 2010 року, ОСОБА_5 відмовився від захисника ОСОБА_12 та заявив, що свої інтереси буде захищати сам. При цьому його відмова була добровільною. Клопотання про призначення йому іншого захисника ОСОБА_5 не заявляв (т. 4 а.с. 102).

В своїй апеляції на вирок місцевого суду засуджений ОСОБА_5 не ставив питання про порушення його права на захист.

Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_5 також було роз’яснено права, передбачені ст. 263 КПК України, але він не заявляв клопотання про призначення йому захисника (т. 4 а.с. 295).

Посилання засудженого на те, що він просив в суді першої та апеляційної інстанції не розглядати його справу без захисника є безпідставними, оскільки у відповідних протоколах судових засідань немає таких даних. При цьому ОСОБА_5, після винесення вироку, особисто знайомився з матеріалами справи і, маючи змогу подати свої зауваження на протокол судового засідання у випадку його неповноти чи неправильності, цього не зробив ( т. 4 а.с. 271).

Спростовується матеріалами справи і посилання ОСОБА_5 на те, що він не підготувався до судового засідання в апеляційній інстанції, оскільки не був повідомлений про час розгляду справи. Таке повідомлення було направлене судом до адміністрації слідчого ізолятора (т. 4 а.с. 278) та засуджений ОСОБА_5 13 жовтня 2010 року особисто був присутній в судовому засіданні апеляційної інстанції ( т. 4 а.с. 293) і при цьому клопотань про неготовність до розгляду справи чи про перенесення її розгляду не заявляв (т. 4 а.с. 295).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право ОСОБА_5 на захист порушене не було.

Призначене ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним та достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

При його обранні апеляційний суд врахував як ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, так і особи засуджених, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Рішення суду в цій частині є законним та справедливим, а тому підстав для його зміни і застосування ст. 69 КК України, про що йдеться в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни чи скасування постановленого у справі судового рішення, при касаційному розгляді справи не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – без задоволення.