Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 1 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2010 року.

Вироком Ічнянського районного суду Чернігівської області від 8 квітня 2010 року

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, -

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 3 роки позбавлення волі без конфіскації майна.

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого, -

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов’язки, передбачені пунктами 2 і 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 187 КК України, проте ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2010 року кримінальну справу за апеляцією прокурора щодо нього виділено в окреме провадження та оголошено в розшук.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь фінансового управління Ічнянської районної державної адміністрації в Чернігівській області витрати за стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_5 в сумі 1659 грн. 28 коп.

Вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2010 року вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 8 квітня 2010 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання скасовано та постановлено свій вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, призначено 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов’язки, передбачені пунктами 2 і 3 ч. 1 ст. 76 КК України. В решті цей вирок щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2010 року вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 8 квітня 2010 року щодо ОСОБА_8 залишено без зміни.

Згідно з вироком місцевого суду, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та особу, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження у зв’язку з розшуком, визнано винними у тому, що 13 жовтня 2009 року, приблизно о 20-й год., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння та знаходячись в с. Грабів Ічнянського району Чернігівської області вчинили розбійний напад на потерпілого ОСОБА_5, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, а коли він знепритомнів викрали з кишені 100 грн., якими розпорядились на власний розсуд.

У касаційній скарзі прокурором порушено питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ухвали цього ж суду щодо ОСОБА_8 і направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особам засуджених та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. При цьому прокурор посилається на те, що апеляційний суд безпідставно звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК та безпідставно погодився із вироком місцевого суду щодо призначення покарання засудженому ОСОБА_8 із застосуванням статей 69 і 75 КК. Крім того зазначає, що апеляційним судом порушені вимоги ст. 365 КПК, оскільки при судових рішень у цій справі ним наведені інші обставини справи, ніж вказані у вироку Ічнянського районного суду, незважаючи на те, що фактичні обставини цим судом не перевірялися.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_7 вказує на необгрунтованість цієї скарги та порушення вимог кримінально-процесуального закону при її складанні, а тому просить цю скаргу прокурора залишити без задоволення.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення касаційної скарги без задоволення, пояснення потерпілого ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_7 і захисника ОСОБА_6 про відмову в задоволенні касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як видно із матеріалів справи, висновки судів першої та апеляційної інстанції про винність засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_5, вчиненого за обставин, встановлених судом першої інстанції, а також кваліфікація їхніх дій за ч. 2 ст. 187 КК України є правильними і у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Що ж стосується доводів скарги про м’якість призначеного засудженим ОСОБА_7 і ОСОБА_8 покарання судами першої та апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає їх непереконливими.

Як видно із матеріалів справи, основне покарання засудженому ОСОБА_7 призначено апеляційним судом із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі строком на п’ять років і таке рішення суду в касаційній скарзі прокурор також не оспорює.

Таке ж основне покарання із застосуванням ст. 69 КК було призначено і засудженому ОСОБА_8

При цьому, як щодо засудженого ОСОБА_7, так і щодо засудженого ОСОБА_8 застосування ст. 69 КК України при призначенні судами основного покарання вмотивовано відповідно до вимог закону.

Засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 обгрунтовано судами звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, бо саме суду при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше п’яти років, з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, цим законом дано право у разі висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання, прийняти рішення про їх звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Судами першої та апеляційної інстанції вимоги цього закону щодо звільнення засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням дотримані, бо з матеріалів справи вбачається, що злочин ОСОБА_7, ОСОБА_8 та особою, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження у зв’язку з розшуком, вчинено на грунті спільного вживання спиртних напоїв з потерпілим ОСОБА_5, який і пригощав їх цими напоями за свій рахунок.

У судовому засідання місцевого та апеляційного судів потерпілий ОСОБА_5 також пояснював, що саме він пригощав своїх знайомих ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інших осіб спиртними напоями, після чого вони забрали у нього 100 грн., але потім ОСОБА_7 повністю відшкодував заподіяну йому шкоду, а ОСОБА_8 - частково. Тому він не хоче, щоб ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було призначено покарання у виді реального позбавлення волі. Таку ж думку потерпілий ОСОБА_5 висловив і у судовому засіданні касаційного суду.

Отже, враховуючи характер дій засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відсутність тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної ними шкоди потерпілому, позитивні дані про особи засуджених, наявність у ОСОБА_8 неповнолітніх дітей, стосунки з потерпілим до та після вчинення злочину, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та залишення без зміни вироку місцевого суду щодо призначеного ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 75 КК. Приймаючи рішення про можливість виправлення засуджених без відбування призначеного покарання, апеляційним судом правильно враховано також щире каяття засуджених та активне сприяння розкриттю злочину, зазначені вище обставини, а також те, що вони раніше не судимі, позитивно характеризується, вибачилися перед потерпілим та відшкодували заподіяну злочином шкоду. Крім того, судами обгрунтовано взято до увагу також думку потерпілого у судах першої та апеляційної інстанції, де він просив не позбавляти волі ОСОБА_7 і ОСОБА_8.

Оскільки порушень вимог кримінального та кримінально-процесуального законів, які б тягнули безумовне скасування судових рішень щодо засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 судами першої і апеляційної інстанції у справі не допущено, тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 125, 129 Конституції України, статтями 394- 396 КПК України та п. 2 ч. 3 Розділу XII Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) колегія суддів

вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2010 року щодо засудженого ОСОБА_7 та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2010 року щодо засудженого ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції - без задоволення.