Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула 3 лютого 2011 року у судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Луганської області на вирок Краснолучського міського суду Луганської області від 10 червня 2010 року.

Вироком Краснолучського міського суду Луганської області від 10 червня 2010 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судима,

засуджено за ч. 2 ст. 383 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком 20 березня 2010 року ОСОБА_5 звернулась до Краснолучського ГВ УМВС в Луганській області із заявою про те, що 20 березня приблизно о 20 годині 30 хвилин ОСОБА_6 в торгівельному павільйоні, що розташований біля бул. 19 мікрорайону 2, що в м. Красний Луч, де вона працювала реалізатором, відкрито заволодів грошима у сумі 600 грн., вихопивши зазначену суму з рук засудженої. При подачі заяви ОСОБА_5 була письмово попереджена про настання кримінальної відповідальності за ст. 383 КК України, але всупереч інформуванню звела наклеп на ОСОБА_6 про скоєння тяжкого злочину. За даним фактом 21 березня 2010 року слідчим відділом Краснолучського ГВ УМВС в Луганській області стосовно ОСОБА_6 було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 186 КК України за фактом грабежу поєднаного з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого. В ході розслідування кримінальної справи було проведено очну ставку між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в ході якої засуджена пояснила, що в дійсності ОСОБА_6 гроші у неї не викрадав.

В касаційній скарзі прокурор не погоджується з судовим рішенням з підстав неправильного застосування кримінального закону та невідповідності призначеного покарання особі засудженої та тяжкості вчиненого нею злочину внаслідок м’якості. Касатор вважає, що судом першої інстанцій не було враховано вимоги ч. 3 ст. 61 КК України, відповідно до якої обмеження волі не застосовується до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років. Також прокурор звертає увагу суду на те, що ОСОБА_5 на момент розгляду кримінальної справи суспільно-корисною працею не займалася. Касатор ставить питання про скасування судового рішення зі скеруванням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі прокурора доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, що мають дітей віком до 14 років.

Як убачається з матеріалів справи засуджена має дочку – ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 35). Проте суд, усупереч вимогам закону, призначив ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі.

Отже, твердження у касаційній скарзі прокурора про неправильне застосування кримінального закону є підставним.

Посилання прокурора на неврахування судом при призначенні покарання тієї обставини, що остання не займалась суспільно-корисною працею є безпідставним, а доводи про призначення занадто м’якого покарання є необґрунтованими, оскільки судом враховано дані про особу засудженої, яка характеризується позитивно, раніше не судима, розкаялася у вчиненому, має неповнолітню дитину, що переконує колегію суддів в правильному висновку суду про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирок щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню лише з підстав неправильного застосування кримінального закону при призначенні засудженій покарання у вигляді обмеження волі, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене, і за умови підтвердження обсягу обвинувачення, в якому ОСОБА_5 визнано винною за цим вироком, призначити їй покарання, яке б відповідало вимогам кримінального закону.

Керуючись ст.ст. 394, 395 КПК України, колегія суддів, -

касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Краснолучського міського суду Луганської області від 10 червня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.