Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г.О.,

суддів Марчук Н.О. та Орлянської В.І.,

з участю прокурора Матюшевої О.В.,

розглянула 8 лютого 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у її розгляді судом апеляційної інстанції, на вирок апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_1

В цій справі вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 3 серпня 2010 року засуджено

ОСОБА_1, 1979 року народження, громадянку України, рані-ше не судиму,

- за ч. 1 ст. 366 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на 1 рік;

- за ч. 2 ст. 191 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на 2 роки;

- на підставі ст. ст. 70, 75, 76 КК України остаточно за сукупністю злочинів на два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на 2 роки, із звільненням від відбування основного покарання з випробовуванням протягом однорічного іспитового строку та покладенням обов’язків не виїжджати за межі України по постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти її про зміну місця проживання, роботи та з’являтися до неї для реєстрації.

Апеляційний суд, задовольнивши скаргу прокурора, скасував вказаний вирок в частині призначення засудженій покарання та постановив свій вирок, яким призначив їй:

- за ч. 2 ст. 191 КК України 1 рік позбавлення волі з позбавленням на 2 роки права обіймати посади пов’язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями;

- за ч. 1 ст. 366 КК України штраф у розмірі 510 гривень, який, у відповідності до положень ч. 3 ст. 72 КК України, ухвалив виконувати самостійно;

- на підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнив її від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням протягом однорічного іспитового строку з покладенням обов’язків не виїжджати за межі України по постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти її про зміну місця проживання, роботи та з’являтися до неї для реєстрації;

- в решті вирок залишив без зміни.

ОСОБА_1 визнана винуватою у тому, що будучи службовою особою - спеціалістом ІІ категорії з бухгалтерського обліку Гусаківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, вона умисно, всупереч інтересам служби та з використанням своїх службових повноважень внесла до електронних відомостей нарахування заробітної плати дев’ятьом працівникам сільської ради завідомо неправдиві відомості про розмір зазначених нарахувань у бік їх зменшення, надала ці електронні відомості Звенигородському відділенню ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", а отриману внаслідок цих дій різницю - 2 560 гривень, спрямувала на свій особистий рахунок, отримала і привласнила.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, оскільки застосувавши принцип самостійного виконання призначених засудженій покарань, суд не вмотивував своє рішення в цій частині і не послався на статтю 70 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який, підтримавши скаргу частково, просив змінити оскаржений вирок - визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого більш суворим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Призначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів суд першої інстанції застосував передбачений ст. 70 КК України принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

В апеляційній скарзі прокурор не оспорював правильність застосування цього принципу і не просив призначити остаточне покарання за іншими правилами.

За таких обставин, вирок апеляційного суду в частині погіршення становища засудженої - застосування принципу самостійного виконання покарань, а не поглинення менш суворого більш суворим, - не відповідає вимогам ч. 2 ст. 378 КПК України.

Таке істотне порушення кримінально-процесуального закону перешкодило суду постановити законний вирок, що, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України, є підставою для зміни ухваленого рішення.

Зважаючи на зазначене, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_1 змінити:

- рішення про самостійне, у відповідності до положень ч. 3 ст. 72 КК України, виконання призначеного за ч. 2 ст. 191 КК України штрафу у розмірі 510 гривень, виключити;

- на підставі ст. 70 КК України визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України, шляхом поглинення призначеного засудженій менш суворого покарання більш суворим, у виді одного року позбавлення волі з позбавленням на два роки права обіймати посади пов’язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями, із звільненням, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України, від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням протягом однорічного іспитового строку з покладенням обов’язків не виїжджати за межі України по постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти її про зміну місця проживання, роботи та з’являтися до неї для реєстрації;

- в решті цей вирок залишити без зміни.