Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й.,

суддів Квасневської Н.Д., Марчук Н.О.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

захисника ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні 15 лютого 2011 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Харківської області від 7 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_2

Вироком Московського районного суду м.Харкова від 15 березня 2010 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов’язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

Апеляційний суд частково скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 та постановив свій вирок, за яким: з мотивувальної частини вироку виключено кваліфікуючу ознаку злочину "порушення правил експлуатації транспорту"; скасовано у частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами із застосуванням ст. 75 КК України та призначено ОСОБА_2 додаткове покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 1 рік. Постановлено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч.2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов’язки, передбачені п.п.2, 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України. У решті вирок залишено без зміни.

З урахуванням змін, внесених вироком апеляційного суду, ОСОБА_2 засуджений за те, що 15 листопада 2008 року близько 00-45 год., керуючи технічно справним автомобілем " ВАЗ-21043", д.н.з. НОМЕР_1, та рухаючись по вул. Академіка Павлова з боку вул.Механізаторської у напрямку вул.Блюхера в м.Харкові, порушив вимоги п.п. 1.5, 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , внаслідок чого вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_3, який перетинав проїзну частину дороги, смертельно травмувавши останнього.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та направити справу на новий апеляційний розгляд. Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка не підтримала касаційну скаргу, захисника ОСОБА_1, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 і правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Твердження прокурора про те, що суд безпідставно призначив засудженому м’яке покарання, є необґрунтованим.

Як убачається зі змісту вироку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 65 КК України при вирішенні питання про призначення ОСОБА_2 покарання урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання. Так, суд урахував, що ОСОБА_2 позитивно характеризується, вперше притягується до кримінальної відповідальності, злочин вчинив з необережності, щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував потерпілому завдану матеріальну шкоду. Також суд взяв до уваги, що потерпілий, будучи у стані алкогольного сп’яніння, у нічний час переходив дорогу у непризначеному для цього неосвітленому місці. Крім того, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства та застосував ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням та поклавши на нього відповідні обов’язки, а також правильно прийняв рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Покарання, призначене ОСОБА_2, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, підстав вважати його м’яким, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, немає.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Харківської області від 7 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_2 – без зміни.