Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й.,

суддів Квасневської Н.Д., Марчук Н.О.,

за участю прокурора Гладкого О.Є.

розглянула в судовому засіданні 15 лютого 2011 рок у у м. Києві справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом на судові рішення щодо ОСОБА_1

Вироком Саратського районного суду Одеської області 31 березня 2010 року засуджено

ОСОБА_1,

1963 року народження, не судимого,

за ч. 2 ст. 121 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років позбавлення волі.

Постановлено частково задовольнити цивільний позов ОСОБА_2: стягнути з засудженого на її користь 25000 грн. на відшкодування моральної шкоди, у решті заявленого цивільного позову відмовити. Цивільний позов ОСОБА_3 залишити без розгляду.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 9 жовтня 2006 року, знаходячись навпроти будинку АДРЕСА_1, умисно наніс ОСОБА_3 два удари ножем в живіт та спину, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, які потягли смерть потерпілого.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2010 року частково задоволено апеляцію засудженого ОСОБА_1, вирок змінено і на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням на та застосуванням іспитового строку 3 роки. Вирок в частині задоволення цивільного позову скасовано із закриттям провадження по справі у зв’язку з повним відшкодуванням шкоди.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. Зазначає, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України безпідставно послався на пом’якшуючу покарання обставину – вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, викликаного аморальною поведінкою потерпілого; оскільки, на думку прокурора, це суперечить кваліфікації дій засудженого за ч.2 ст. 121 КК України, адже є складом злочину ст. 123 КК України. Також зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам закону, тому що апеляційний суд не мотивував свого рішення про застосування ст. 75 КК України щодо ОСОБА_1, а також неправильно виклав позицію прокурора в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів та правильність кваліфікації дій засудженого не оспорюються у касаційній скарзі.

Застосовуючи ст. 69 КК України, суд послався на те, що він уперше засуджений, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, вчинив злочин під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними та аморальними діями з боку потерпілого, добровільно відшкодував завдану злочином шкоду. Разом з тим, суд не надав оцінки тому, що ОСОБА_1 повністю свою вину не визнав, хоч і зазначив у вироку, що таку позицію засудженого розцінює як обраний ним спосіб захисту, намагання уникнути відповідальності та покарання за вчинене й небажання відшкодовувати потерпілій моральну шкоду, заподіяну злочином. Наведене свідчить про відсутність у суду підстав для призначення покарання нижче найнижчої межі санкцій закону.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення вимог закону, допущені судом першої інстанції, натомість, прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. При постановленні рішення суд належним чином не мотивував свого рішення, оскільки не зазначив, які саме обставини та дані про особу засудженого давали підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

На підставі ч.1 ст. 398 КПК України, у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд.

При доведенні обвинувачення, пред’явленого засудженому раніше, рішення про застосування ст. 69 КК України та про звільнення засудженого від відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України слід вважати такими, що не відповідають вимогам кримінального закону внаслідок м’якості. Покарання ОСОБА_1 слід призначити з урахуванням вимог ст. 65 КК України.

Керуючись ст.ст.394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Саратського районного суду Одеської області 31 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.