Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 22 лютого 2011 року справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Чернігівської області на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2010 року щодо ОСОБА_5,

постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2010 року щодо ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, судимого вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 січня 2007 року за ч. 1 ст. 187 КК України на 3 роки позбавлення волі, та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням на нього обов’язку повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, періодично з’являтися для реєстрації в ці органи, скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, призначеного вироком суду.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування постанови суду, внаслідок неправильного застосування кримінального закону. Мотивує це тим, що іспитовий строк призначеного судом ОСОБА_5 покарання закінчився 31 січня 2010 року, а Чернігівський міський відділ кримінально-виконавчої інспекції звернувся до суду з поданням про відміну засудженому іспитового строку лише 29 березня 2010 року, тобто після закінчення цього строку. Тому вважає постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2010 року про скасування звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням такою, що винесена з порушенням вимог ст. 78 КК України.

В апеляційній інстанції постанова не переглядалась.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 78 КК України, суд за поданням органу, який здійснює контроль за перевіркою засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням, може прийняти рішення про скасування звільнення та про направлення засудженого для відбування призначеного покарання у разі невиконання покладених на нього обов’язків, визначених ст. 76 КК України, або систематичного вчинення правопорушень, що потягли адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення.

Відповідно до роз’яснень, викладених в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24 жовтня 2003 року (v0007700-03) , систематично вчиненими правопорушеннями, що потягли адміністративні стягнення і свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення є ті правопорушення, що вчинені три і більше разів.

При скасуванні звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням суддя зобов’язаний з’ясувати, чи мав засуджений реальні можливості виконати покладені на нього обов’язки і чи можна розглядати факти, викладені у поданні органу, що відає відбуванням покарання, як свідчення небажання засудженого стати на шлях виправлення.

Відповідно до ст. 164 Кримінально-виконавчого кодексу України, на кримінально-виконавчу інспекцію покладено обов’язок вести облік засудженого протягом іспитового строку, організувати початковий розшук засуджених, місце знаходження яких невідоме, та надсилати матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.

Вказана стаття, до поважних причин неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції відносить несвоєчасне одержання запрошення, хворобу та інші обставини, що фактично позбавляють засудженого своєчасно прибути за викликом.

У постанові суд зазначив, що засуджений у період іспитового строку двічі 06 березня 2007 року та 26 березня 2008 року вчиняв правопорушення, які потягли за собою адміністративні стягнення, 15 травня 2008 року не з’явився на реєстрацію без поважних причин. З цього приводу з ним була проведена бесіда профілактичного характеру. Незважаючи на це, засуджений ОСОБА_5 виїхав до матері, яка постійно проживає у Республіці Білорусь, не повідомивши кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, де 06 лютого 2009 року був засуджений за ч. 3 ст. 339 КК Республіки Білорусь на 3 роки 1 місяць позбавлення волі.

Таким чином, скасовуючи звільнення від кримінальної відповідальності з випробування, призначене ОСОБА_5 за вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 січня 2007 року, суд фактично не врахував положення, передбачені ч. 2 ст. 78 КК України та не з’ясував, чи ОСОБА_5 умисно зник з метою ухилення від контролю за його поведінкою з постійного місця проживання.

Крім того, за даними особової справи засудженого убачається, що 15 вересня 2008 року і 20 жовтня 2008 року ОСОБА_5 надав начальнику Чернігівського міського відділу кримінально - виконавчої інспекції письмове пояснення про причини перебування у своєї матері в Республіці Білорусь І як убачається з матеріалів справи, суд не з’ясовував у представника кримінально - виконавчої інспекції, чи письмово попереджався засуджений про наслідки невиконання покладеного на нього судом обов’язку повідомляти про зміну місця проживання.

Окрім того, суд відповідно до ч. 2 ст. 78 і в порядку, визначеному ст. 408-2 КПК України, дійшовши висновку про неуспішність випробування, не прийняв рішення про направлення засудженого для відбування призначеного йому покарання.

Згідно Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до такого покарання, затвердженої Міністерством юстиції України 20 лютого 2002 року № 168/6456 (z0168-02) , подання про відміну покарання з випробуванням направляється до суду протягом місяця після встановлення фактів невиконання обов’язків.

Проте, як видно з матеріалів особової справи № 81/2007, органу кримінально-виконавчої інспекції вже 02 грудня 2008 року стало відомо про вчинення ОСОБА_5 08 листопада 2008 року злочину, передбаченого ч. 3 ст. 339 КК Республіки Білорусь (особова справа № 81 /2007 р., а.с. 58-59) та про його засудження вироком від 06 лютого 2009 року на території іншої держави на 3 роки 1 місяць позбавлення волі (а.с. 62). Однак, всупереч указаної інструкції, подання про відміну іспитового строку та направлення засудженого ОСОБА_5 для відбування призначеного судом покарання внесено лише 29 березня 2010 року, та після сплину іспитового строку, який закінчився 30 січня 2010 року.

Враховуючи викладене та у зв’язку з тим, що вищезазначені обставини не були належним чином з’ясовані судом, вказану постанову суду не можна вважати законною, і такою що постановлена відповідно вимог кримінального та кримінально-процесуального закону, а тому вона підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.