Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2010 року.

Цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого відповідно до ст. 89 КК України,-

засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до 15 років позбавлення волі; за ст. 348 КК України до 13 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого відповідно до ст. 89 КК України,-

засуджено за п. 12. ч. 2 ст. 115 КК України до 15 років позбавлення волі; за ст. 348 КК України до 13 років позбавлення волі; за ст. 185 ч.1 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі.

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого 28.07.2009 року Токмацьким районним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 309 КК України на 1 рік позбавлення волі із застосуванням ст. 75 України з іспитовим строком 1 рік, -

засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115КК України на 14 років 6 місяців позбавлення волі; за ст. 348 КК України до 13 років позбавлення волі, за ст. 185 ч. 1 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді 14 років 6 місяців позбавлення волі.

Відповідно до вимог ст. 71 КК України призначено покарання за сукупністю вироків остаточно у виді 15 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути із засуджених солідарно на користь потерпілої ОСОБА_9 витрати, пов’язані з похованням чоловіка у розмірі 5850 грн. та 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення із засуджених судових витрат у відповідності до вимог закону.

Як визнав встановленим суд, злочини були вчинені засудженими за таких обставин.

18 листопада 2009 року біля 01 години 40 хвилин у ОСОБА_6, ОСОБА_8., ОСОБА_5, які були в стані алкогольного сп’яніння, на зупинці громадського транспорту "Бібліотека ім. Горького" біля дому № 144 по проспекту Леніна в м. Запоріжжі виникла сварка, що переросла в бійку з двома чоловіками, яки були з ОСОБА_11 та ОСОБА_12.

З метою припинення вказаного правопорушення, старший інспектор відділу зв’язку ГУМВС України в Запорізькій області, майор міліції ОСОБА_13, виконуючи свій службовий обов’язок, представившись працівником міліції і пред’явивши посвідчення, вимагав припинити бійку, на що ОСОБА_6 наніс йому удар кулаком в область носа, від якого останній впав. Після цього, за попередньою змовою між собою,

ОСОБА_6, ОСОБА_8. і ОСОБА_5, продовжуючи наносити потерпілому чисельні удари руками та ногами в життєво важливі органи – в область голови і шиї, а ОСОБА_8, зокрема, завдавши ще й удар скляною пляшкою в область голови, умисно вбили ОСОБА_13

Після вчинення вказаного злочину ОСОБА_6 таємно викрав із сумки потерпілого мобільний телефон "Нокіа" вартістю 600 гривень та грошові кошти в сумі 20 гривень, тобто викрав майно останнього на загальну суму 620 гривень.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5, даючи свій аналіз зібраним доказам, вважає, що він безпідставно засуджений за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах. При цьому вказує, що особисто ніяких дій, які призвели до смерті потерпілого не вчиняв. Йому не було відомо, що ОСОБА_13 являвся працівником міліції і виконував свої службові обов’язки, оскільки останній про це не повідомляв і посвідчення не пред’являв. Посилається на те, що суд безпідставно не взяв до уваги, що потерпілий був ініціатором бійки, одягнутий не по формі і в стані значного алкогольного сп’яніння, а звинувачення ґрунтується на неправдивих та вигідних для працівників міліції показаннях свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 - жінок легкої поведінки, яким в судовому засіданні не дозволяли ставити питання, чим було порушено його право на захист. ОСОБА_8. також обмовив його під тиском працівників міліції. Просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі не погоджується з обвинувальним вироком з аналогічних підстав, а також стверджує, що в процесі досудового слідства на нього здійснювався тиск з боку працівників міліції, чим було порушено право на захист. Суд безпідставно вказав, що вбивству ОСОБА_13 передувала бійка з двома невідомими чоловіками, і навпаки не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_14 про те, що свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 були знайомі з потерпілим і вживали разом з ним в ту ніч спиртні напої, а тому дають неправдиві свідчення. Також просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Іншими учасниками процесу, в тому числі засудженим ОСОБА_8, вирок не оскаржений.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурор зазначає, що висновок суду про вину ОСОБА_5 і кваліфікація його дій ґрунтуються на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, всебічно, повно і об’єктивно досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом. Доводи скарги засудженого безпідставні, суперечать матеріалам справи, а тому, на думку прокурора, не підлягають задоволенню.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, наполягав на зміні вироку щодо ОСОБА_8 в частині виключенням з резолютивної частини вироку помилково призначене покарання за ст. 185 ч. 1 КК України, а в решті вирок просив залишити без змін; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості засуджених у вчиненні за попередньою змовою групою осіб умисного вбивства працівника міліції при виконанні ним своїх службових обов’язків, а ОСОБА_6 - ще й у таємному викраденні майна ОСОБА_13 після його вбивства, ґрунтуються на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом, кваліфікація їх дій здійснена вірно.

Так, засуджені ОСОБА_5 та ОСОБА_8. в ході досудового слідства неодноразово змінювали свої показання з посиланням на застосування до них недозволених методів слідства, заявляли про свою непричетність до вчинення дій, від яких настала смерть потерпілого, перекладаючи провину при цьому один на одного.

Однак, як свідчать матеріали справи, заяви засуджених про застосування до них недозволених методів слідства, чим нібито порушено їх право на захист, ретельно перевірялись в процесі досудового і судового слідства й підтвердження не знайшли, про що обґрунтовано зазначено у вироку з наведенням відповідних мотивів, з якими погоджується і колегія суддів.

До висновку про те, що засудженні діяли за попередньою змовою групою осіб і з єдиним умислом, спрямованим на умисне вбивство працівника міліції при виконанні ним своїх службових обов’язків, суд дійшов на підставі оцінки дій засуджених, які, як свідчать їх показання на досудовому слідстві, покладені судом в основу своїх висновків, носили спільний та узгоджений характер. При цьому кожний з них виконував ту частину із загального обсягу дій, який вони вважали необхідним для реалізації цього спільного умислу. Крім того, про наявність умислу свідчить кількість, характер і локалізація тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілого, а саме нанесення йому руками і ногами численних ударів (не менше 8) в життєво важливі органи – в область голови та шиї, а ОСОБА_8 ще й скляною пляшкою в область голови, які відповідно до судово-медичної експертизи при житті мали б ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, які спричинили смерть потерпілого (т. 2, а. с. 28-32).

Твердження засудженого ОСОБА_5 про те, що він особисто ніяких дій, які призвели до смерті потерпілого не вчиняв, є неспроможним та суперечить доказовій базі по справі, а саме:

висновкам судово-імунологічних експертиз № 904, № 908, № 906, відповідно до яких на одязі засуджених встановлено наявність крові людини та виявлені антигени В і Н ізосерологічної системи АВО, що не виключає походження крові від потерпілого ОСОБА_13 (т. 2 а. с. 82-85, 107-110, 120-123);

показанням свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11;

показанням свідка ОСОБА_15, що виявив труп ОСОБА_13 із закривавленим лицем та головою, з рота якого йшла піна і кров;

іншим доказами, детально викладеним у вироку суду, в тому числі протоколом огляду місця події, даними, що ОСОБА_13 є працівником міліції, які досліджені судом і оцінені належним чином в їх сукупністю.

Доводи, наведені у касаційних скаргах засуджених, про те, що вони не знали, що потерпілий був працівником міліції, так як він не пред’являв посвідчення і не вимагав припинити бійку з невстановленими особами, а також твердження засудженого ОСОБА_6 про сумнівність наявності самого факту бійки з цими особами, спростовуються поясненнями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 про те, що потерпілий представився працівником міліції, пред’явив належне посвідчення та висунув вимогу припинити бійку, на що невстановлені слідству чоловіки, які брали участь у бійці, пішли, а засуджені зі словами "Ах, ти ще і "мент"" збили його із ніг і стали наносити удари руками і ногами; аналогічними показаннями цих свідків при проведенні очних ставок між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 (т. 4, а. с. 213-216), ОСОБА_12 та ОСОБА_6 (т. 4 а. с. 74-77), ОСОБА_11 та ОСОБА_5 (т. 4 а. с. 209-212), ОСОБА_11 та ОСОБА_6 (т. 4, а. с. 78-81); даними, отриманими при проведенні на досудовому слідстві відтворення обстановки та обставин події за участю свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 (т. 3, а. с. 79-84, 61-67); показаннями свідка ОСОБА_16, який будучи таксистом та виконуючи свою роботу з надання послуг по перевезенню засуджених та свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 після вчинення злочину в сауну, чув, як засуджені обговорювали спільне побиття працівника міліції, який пред’явив їм посвідчення.

Таким чином, ці та інші докази, детально викладені і проаналізовані у вироку, спростовують твердження ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що вони не знали, що ОСОБА_13 є працівником міліції, та підтверджують факт наявності бійки між засудженими та двома невстановленими особами і наступного вбивства ОСОБА_13, в якому брали участь усі засуджені .

Щодо доводів засудженого ОСОБА_5 про те, що в судовому засіданні було порушено його право на захист, що проявилось в забороні ставити питання свідкам ОСОБА_11 та ОСОБА_12, то воно є безпідставним та не відповідає матеріалам справи, так як відповідно до протоколу судового засідання при допиті вказаних осіб суд надав можливість всім учасникам процесу задавати питання даним свідкам і від засудженого ОСОБА_5 їх не надійшло, більше того він був ознайомлений з протоколом судового засідання в повному обсязі, про що власноручно зазначив, вказавши при цьому, що зауважень по його змісту не має (т. 7 а. с. 122).

Також, не можна погодитися з доводами засуджених, які в касаційних скаргах зазначають про неправдивість свідчень свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, обґрунтовуючи це показаннями свідка ОСОБА_14, яка стверджує, що потерпілий був ініціатором бійки, а ОСОБА_11 та ОСОБА_12 являлись знайомими останнього. Оскільки, в судовому засіданні ОСОБА_14 змінила свої показання, вказавши, що залишила місце вчинення злочину до початку побиття ОСОБА_13, тому не була свідком бійки взагалі і не стверджувала, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12- знайомі ОСОБА_13. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 є послідовними, узгоджуються між собою, а також з іншими зібраними по справі доказами, фактичними обставинами скоєння злочину.

Таким чином, касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Разом с тим, відповідно до вимог ст. 395 КПК України, вирок відносно засудженого ОСОБА_8 підлягає зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачення за ст. 185 ч. 1 КК України йому не пред’являлось, винним в скоєнні цього злочину судом він не визнаний, а тому призначення йому в резолютивній частині вироку покарання за ст. 185 ч. 1 КК України є помилковим.

Таким чином, з резолютивної частини вироку щодо засудженого ОСОБА_8 необхідно виключити вказівку про призначення йому покарання за ст. 185 ч. 1 КК України, залишивши без змін покарання, призначене за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за статтями 115 ч. 2 п. 12, 348 КК України, як і за сукупністю вироків за ст. 71 КК України.

Щодо висновку суду стосовно обраного виду та міри покарання засудженим, то він є обґрунтованим.

При призначенні покарання, апеляційний суд врахував характер і ступінь тяжкості злочинів, скоєння їх в стані алкогольного сп’яніння, що є обтяжуючою обставиною, дані про осіб засуджених, з яких вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є не судимими відповідно до ст. 89 КК України, характеризуються негативно, відсутність пом’якшуючих обставин, тому колегія суддів вважає, що покарання призначене у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, воно є необхідним й достатнім для виправлення засуджених та попередження скоєння нових злочинів, тому підстав для його зміни не вбачається.

Із матеріалів справи, протоколу судового засідання видно, що досудове слідство і розгляд справи в суді проведені з дотриманням норм КПК України (1001-05) , тому підстав для скасування вироку апеляційного суду та направлення справи на новий судовий розгляд, як про це йдеться у касаційних скаргах, не вбачається.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2010 року змінити в порядку ст. 395 КПК України щодо засудженого ОСОБА_8: виключити з резолютивної частини вироку як помилково зазначену вказівку про призначення йому покарання за ст. 185 ч. 1 КК України, вважати Герасімчука Юрія Васильовича засудженим за п.12 ч.2 ст. 115, ст. 348 КК України із застосуванням ст.ст. 70, 71 КК України до міри покарання, остаточно призначеної судом.

Вирок щодо засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без змін.