Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кераміт" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 у справі № 815/5980/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кераміт" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кераміт" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000262200 від 31.05.2013.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач подав касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а позов задовольнити.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 412/22-32497386 від 18.05.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.201.4 ст. 201, ст. 185, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 171 232 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000262200 від 31.05.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 190 255 грн. (з яких: 171 232 грн. - основний платіж, 19 023 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність донарахування позивачу спірних сум податкових зобов'язань, оскільки господарські операції позивача з контрагентами ТОВ "Доміно-2010", ПП "Ново-Ком", ТОВ "Авитек Груп ЛТД", ТОВ "Айвар-МС", ПП "Кіровоград Декор Технологія", ТОВ "Лантанбуд", ТОВ "Агенція досконалих рішень", МП ТОВ "Гамас" не мали реального характеру.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Як вбачається з оскаржуваних рішень, висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову зроблені, зокрема, з врахуванням вироку Приморського районного суду м. Одеси від 20.02.2013, яким ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 25, ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України, за здійснення пособницьких дій при державній реєстрації ТОВ "Лантанбуд".

Згідно ч.4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що диспозиція наведеної статті Кодексу (2747-15) прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, проте обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Таким чином, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами, дослідженими судом в межах розгляду адміністративної справи.

Оскільки згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України (2755-17) .

Згідно п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Досліджуючи надані позивачем докази, в тому числі, первинні документи, на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з ТОВ "Кераміт" та ТОВ "Доміно-2010", ПП "Ново-Ком", ТОВ "Авитек Груп ЛТД", ТОВ "Айвар-МС", ПП "Кіровоград Декор Технологія", ТОВ "Лантанбуд", ТОВ "Агенція досконалих рішень", МП ТОВ "Гамас", суди попередніх інстанцій встановили, що первинні документи не відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) , оскільки не містять розгорнутої інформації щодо придбаного позивачем товару, а їх зміст не розкриває обсяг придбаного та поставленого товару, наданих послуг з транспортного обслуговування та спосіб визначення вартісних показників.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами договори у письмовій формі не укладались, однак, надані позивачем податкові накладні містять посилання на реквізити договорів, а саме: договір купівлі-продажу від 05.04.2011 № 19, укладений з ПП "Ново-Ком"; договір від 07.02.2011 № 702007, укладений з ТОВ "Доміно-2010"; договори поставки від 29.04.2011, від 24.05.2011, від 31.05.2011, № АГ-Р-1186 від 20.06.2011, від 22.06.2011, від 30.06.2011, укладених з ТОВ "Авитек Груп ЛТД"; договір купівлі-продажу від 22.04.2011, укладений з ТОВ "Айвар-МС"; договір про надання послуг від 04.05.2011, укладений з ПП "Кіровоград декор технологія"; договір від 06.10.2011, укладений з ТОВ "Агенція досконалих рішень".

Також судами встановлено, що надані позивачем податкові накладні та видаткові накладні містять посилання на реквізити рахунків-фактур № 070207 від 07.02.2011, № ББББ від 29.04.2011, № АГ-801 від 29.04.2011, б/н від 24.05.2011, б/н від 31.05.2011, № АГ-Р-1186 від 20.06.2011, від 22.06.2011 б/н, від 30.06.2011 б/н, № 2110 від 22.04.2011, № 300935 від 30.09.2011, № 201001 від 20.10.2011, № 211002 від 21.10.2011, № 261002 від 26.10.2011, які позивачем суду не надано.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відсутність окремих первинних документів та/або недоліки їх форми та змісту не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною, однак, при цьому, з врахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин даної справи, вважає вірними висновки цих судів, зроблені за результатами дослідження всіх наявних у справі доказів, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, що обставини реального здійснення спірних господарських операцій ними не підтверджено.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки поданими позивачем доказами не підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Доводи касаційної скарги вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кераміт" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .