Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Марчук Н.О., Матієк Т.В.,

з участю прокурора Деруна А.І.

розглянула в судовому засіданні 24 травня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Лановецького районного суду Тернопільської області від 23 листопада 2010 року, яким засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 14.04.2008 року за ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, 70, 75 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

за ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 700 грн.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання повністю приєднано не відбуте покарання за вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 квітня 2008 року та остаточно призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та на нього покладено обов’язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку судове рішення не було оскаржено.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, в жовтні 2008 року з метою відкриття категорій "ДІ", "Д" посвідчення водія, знаючи те, що для відкриття даних категорій необхідно мати довідку про стаж роботи водія не менше одного року, в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України № 340 від 08.05.1993 року "Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами" (340-93-п) , наказу МВС України від 21.06.1993 року № 394 (z0125-93) "Про затвердження інструкції про порядок приймання екзаменів, оформлення, видачі (обміну) посвідчень водія, обліку та зберігання документів, які стосуються екзаменаційної роботи" отримав від невстановленої слідством особи фіктивну довідку № 138 від 29 жовтня 2008 року про те, що він з 2 березня 2004 року працює в ПП "Фортуна" водієм автомобіля КАМАЗ-55102, реєстраційний номер НОМЕР_1, хоча фактично у вказаному підприємстві ніколи не працював.

Вказану довідку разом з іншими документами ОСОБА_1 подав у Кременецьке МРЕВ ДАІ в Тернопільській області та 29.10.2008 року отримав посвідчення водія вказаних категорій.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Своє прохання прокурор обґрунтовує тим, що оскільки ОСОБА_1 протягом іспитового строку вчинив новий злочин, суд не мав права повторно застосовувати ст. 75 КК України, а повинен призначити покарання на підставі ст. 71 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК України. Згідно із роз’ясненнями, що містяться у п. 10 постанови Пленуму ВСУ "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24.10.2003 р. № 7 (v0007700-03) , виходячи зі змісту ч. 2 ст. 75, ч. 3 ст. 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

На порушення зазначених вимог закону суд, призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання на підставі ст. 71 КК України, повторно застосував до нього ст. 75 КК України та безпідставно звільнив від відбування призначеного покарання.

У зв’язку з вищезазначеним колегія суддів вважає, що вирок районного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно всебічно, повно та об’єктивно дослідити всі докази, дати їм належну оцінку та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення, призначити покарання, яке відповідало б вимогам ст. 65, 71, 72, 78 КК України.

Керуючись ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Лановецького районного суду Тернопільської області від 23 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.