5-717к11 Про незаконне позбавлення волі та умисне вбивство потерпілого з метою приховати інший злочин - 26.05.2011 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 26 травня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи, засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2010 року відносно засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2010 року засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 146 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки;

за п. 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 14 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів призначено ОСОБА_6 у виді позбавлення волі строком на 14 років.

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 146 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки;

за ч. 5 ст. 27, п. 9, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 12 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів призначено ОСОБА_8 у виді позбавлення волі строком на 12 років.

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 146 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки;

за п. 9, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 14 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів призначено ОСОБА_7 у виді позбавлення волі строком на 14 років.

Цивільний позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_10 на відшкодування матеріальної шкоди – 1 109 грн. 70 коп.; на відшкодування моральної шкоди – 300 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 визнані винними та засуджені за вчинення ними злочинів за наступних обставин.

ІНФОРМАЦІЯ_3, приблизно о 15.00 годині ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на автомобілі "Сеат Толедо", реєстраційний номер НОМЕР_1, що є власністю ОСОБА_6, прибули до магазину № 40 на окраїні м. Сніжне Донецької області, де продовжили вживати спиртні напої.

В приміщенні вказаного магазину знаходилися знайомий ОСОБА_7 – ОСОБА_11, який разом з ОСОБА_12 розпивав спиртні напитки і також знаходився в стані алкогольного сп’яніння. Між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 виникла сварка, яка переросла у бійку, в процесі якої ОСОБА_7 спочатку в магазині, а потім і на вулиці біля вказаного магазину, завдав декілька ударів руками і ногами в область голови ОСОБА_11 На вулиці в бійку втрутився ОСОБА_8, який, підтримуючи ОСОБА_7, також завдав один удар в область лиця ОСОБА_11

Після закінчення бійки ОСОБА_11 заявив, що у осіб, які його побили, будуть неприємності, однак погодився на пропозицію ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 поїхати з ними для подальшого з’ясування відносин. В салоні автомобіля вищезазначеного автомобіля ОСОБА_7 в присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 почав погрожувати ОСОБА_11 продовженням побиття, посилаючись на те, що останній спричинив їм неприємності і у зв’язку з цим повинен розрахуватися з ними. У відповідь на це ОСОБА_11 знову заявив про їх відповідальність за протиправні дії по відношенню до нього.

Під’їхавши до магазину "Вікторія", що знаходиться в будинку № 69 по вулиці Кошового в м. Сніжне, ОСОБА_11 скористався тим, що ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 вийшли із автомобіля для купівлі спиртних напоїв, почав тікати. Однак ОСОБА_7, усвідомлюючи можливість відповідальності за побиття ОСОБА_11, з метою утримання та незаконного позбавлення волі, догнав ОСОБА_11, збив його з ніг та завдав декілька ударів по обличчю, голові та тулубу. ОСОБА_6, підтримуючи ОСОБА_7 та діючи узгоджено з ним, також почав завдавати удари руками та ногами по тілу потерпілого. Від отриманих ударів ОСОБА_11 втратив свідомість. Після цього, за вказівкою ОСОБА_7, ОСОБА_8 підігнав автомобіль до місця побиття ОСОБА_11, відкрив двері багажника, а ОСОБА_7 і ОСОБА_6 погрузили ОСОБА_11 в багажник, і на вказаному автомобілі під керуванням ОСОБА_8 вони поїхали з місця вчинення злочину. Цим самим ОСОБА_7 і ОСОБА_6 за пособництвом ОСОБА_8, із заподіянням фізичних страждань і способом, небезпечним для здоров’я потерпілого, незаконно позбавили ОСОБА_11 свободи.

Під час руху автомобіля ОСОБА_7 вступив у попередню змову з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на умисне вбивство ОСОБА_11 з метою приховати вчинені ними злочини. Для цього вони запропонували ОСОБА_8 відвезти їх якнайдалі, щоб мати можливість сховати труп. ОСОБА_8, сприяючи в реалізації змови між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на вчинення умисного вбивства ОСОБА_11, керуючи вищевказаним автомобілем, привіз ОСОБА_7, ОСОБА_6, а також ОСОБА_11, який знаходився в багажнику автомобіля, в лісопосадку в районі хутора Багачі за селом Новопетровське Амвросієвського району Донецької області біля державного кордону України з Російською Федерацією. У вказаному місці ОСОБА_7 та ОСОБА_6, витягнувши ОСОБА_11 із багажника автомобіля, завдали йому численних ударів руками й ногами в область голови та тулубу. Крім того, ОСОБА_6 завдав три удари найденою на місці дерев’яною колодою по голові ОСОБА_11, а ОСОБА_7 розбитою пляшкою завдав удар в область шиї потерпілого.

В результаті вказаних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_11 були спричинені численні синці та садна, а також лінійний перелом правої скроневої кістки з переходом на основу черепа, крововиливи у м’які покриви голови, під оболонки та у речовину головного мозку, які належать до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя та здоров’я в момент їх заподіяння. Смерть потерпілого настала від відкритої черепно-мозкової травми з переломами зводу та основи черепу, крововиливами під оболонки та у речовину головного мозку, яка ускладнилася набряком мозку.

У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій засуджених, порушує питання про скасування вироку Апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2010 року щодо них та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону.

На обґрунтування своєї позиції зазначає, що в резолютивній частині вказаного вироку всупереч вимогам ст.ст. 324, 335 КПК України не вирішено питання щодо того, на кого і в якому розмірі покладені судові витрати. Крім того, вважає, що судом не враховано ступінь участі кожного із засуджених у вчиненні злочину, а саме ОСОБА_8, а тому застосування норми про солідарне відшкодування засудженими шкоди є необґрунтованим, її слід було стягнути в дольовому порядку.

У касаційних скаргах та доповненнях до них засуджені ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 просять вирок Апеляційного суду скасувати або змінити у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину внаслідок його суворості. Стверджують, що умислу на вчинення вбивства ОСОБА_11 та зговору на це у них не було, а обвинувачення ґрунтується на їхніх первинних показаннях, які вони давали під впливом тиску з боку працівників міліції із застосуванням фізичного насильства.

Крім того, захисник засудженого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_9 вважає, що вирок Апеляційного суду з вищенаведених підстав слід змінити, ОСОБА_7 за п. п. 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України виправдати та призначити покарання тільки за ч. 2 ст. 146 КК України.

Засуджений ОСОБА_6 також вказує на однобічність, неповноту дізнання, досудового та судового слідства, розгляд даної справи з обвинувальним уклоном, про порушення його права на захист, що полягало в призначенні на первинних допитах йому та ОСОБА_8 одного і того ж захисника, незважаючи на те, що інтереси одного з них суперечать інтересам іншого. Крім того, зазначає, що вирок суду ґрунтується на доказах, добутих з порушенням процесуального порядку.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу прокурора, та заперечував проти задоволення скарг інших учасників процесу; захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_5, яка підтримала його касаційну скаргу та просила задовольнити у повному обсязі; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора, засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_9 не підлягають задоволенню, а скаргу засудженого ОСОБА_8 – задовольнити частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 146 КК України, а ОСОБА_8 – передбачених ч. 5 ст. 27, п. п. 9, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 146 КК України, при встановлених у вироку обставинах, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені відносними, достатніми, допустимими доказами, які повно та об’єктивно досліджені у судовому засіданні, належним чином оцінені, а тому є обґрунтованими.

Так, суд, проаналізувавши показання засуджених, даних на досудовому слідстві та під час розгляду справи в суді, які викривали один одного у скоєнні інкримінованих їм злочинів, показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_12, дані висновків судово-медичних експертиз про характер, локалізацію та спосіб нанесення тілесних ушкоджень (т. 1 а. с. 145-147, т. 2 а. с. 124-126, т. 6 а. с. 209-210), дані висновку судово-імунологічної експертизи (т. 2 а. с. 82-84), які узгоджуються з показаннями засуджених, а також інші докази, детально викладені у вироку, а саме дані протоколу огляду місця події (т.1 а. с. 48-73), дані протоколу відтворення обстановки та обставин вчинення злочину (ч. 2 а. с. 167-180), показання свідка ОСОБА_16 (т.1 а. с. 181-182, 263-265, т. 5 а. с. 248-255), та дійшов правильного висновку про винуватість засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Доводи засуджених про відсутність в їх діях попередньої змови та умислу на позбавлення життя потерпілого також спростовуються доказами по справі, а саме.

Відповідно до показань ОСОБА_8 та ОСОБА_6, після побиття потерпілого та незаконного позбавлення його свободи, ОСОБА_7 як в салоні автомобіля, так і в районі села Новопетровське висловлювався про необхідність "добить", "кончить" і викинути ОСОБА_11, тобто вчинити вбивство потерпілого. З цією метою ОСОБА_7 завдав багато ударів руками по голові та тілі потерпілого, горлишком розбитої пляшки провів по шиї ОСОБА_11, а ОСОБА_6 з цією же метою завдав три удари колодою по голові потерпілого.

Таким чином, про попередню змову та умисел підсудних ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на вчинення вбивства потерпілого ОСОБА_11 з метою приховання раніше вчинених ними злочинів – заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, що спричинили втрату його свідомості і незаконного позбавлення волі потерпілого, а у ОСОБА_8 на пособництво у скоєнні цих злочинів, свідчать як показання засуджених ОСОБА_8 і ОСОБА_6 на досудовому слідстві про те, що ОСОБА_7 запропонував вивезти потерпілого якнайдалі і вбити його, так і фактичні дії засуджених, що полягали у вивозі потерпілого в безлюдне місце, що знаходилось в районі державного кордону України з Російською Федерацією, з наступним узгодженим заподіянням ОСОБА_7 та ОСОБА_6 численних ударів руками, ногами, а також колодою в область голови потерпілого, внаслідок яких наступила смерть ОСОБА_11 Засуджений ОСОБА_8, в присутності якого відбулась домовленість між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 про вбивство ОСОБА_11, сприяючи їм в цьому, керуючи вищевказаним автомобілем, привіз ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а також потерпілого ОСОБА_11 в безлюдне місце, де й було вчинено вбивство останнього.

Після вчинення злочинів всі засуджені в цей же вечір на вказаному автомобілі виїхали за межі місця свого проживання і почали переховуватися від правоохоронних органів, що свідчить про те, що вони усвідомлювали тяжкість вчиненого ними та намагались уникнути відповідальності.

На підставі цих та інших наведених у вироку доказів суд обґрунтовано дійшов висновку про вчинення ОСОБА_7, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 інкримінованих їм злочинів, а тому у колегії суддів нема підстав погоджуватися з доводами касаційних скарг про відсутність у засуджених попередньої змови та умислу на вчинення умисного вбивства ОСОБА_11

Неспроможними є і доводи касаційних скарг засуджених про застосування до них недозволених методів слідства.

Так, неодноразово допитані на досудовому слідстві за участю захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 давали розгорнуті показання стосовно обставин вчинених злочинів. Засуджений ОСОБА_7 взагалі відмовився від дачі показань на досудовому слідстві. За своїм змістом показання ОСОБА_8 та ОСОБА_6 містять суттєві відмінності при описі ними обставин вчинення злочинів та ролі кожного в їх вчиненні. При проведенні наступних допитів ОСОБА_8 і ОСОБА_6 частково змінювали свої показання, намагались применшити свою роль у вчинених злочинах, та навпаки викриваючи один одного у скоєнні злочинів щодо ОСОБА_11

При цьому, засуджені вказували на застосування до них на досудовому слідстві недозволених методів слідства, внаслідок чого вони обмовляли себе у вчиненні злочинів.

Однак вказані доводи не знайшли свого підтвердження в процесі проведеної за їх заявами перевірки, прокурором було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції (т. 6 а. с. 120-121, 124, 205-207) .

Крім того, апеляційний суд правильно визнав необґрунтованими доводи захисту про порушення права на захист ОСОБА_8 і ОСОБА_6, що полягало у призначені засудженим одного і того ж адвоката, незважаючи на те, що інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого. Вказані протиріччя інтересів були виявленні тільки після їх допиту. Після цього в процесі досудового слідства та в судовому засіданні захист їх прав здійснювали різні адвокати.

Таким чином, доводи касаційних скарг про порушення їх права на захист не відповідають дійсності, є необґрунтовані.

В судовому засіданні були допитані всі особи по справі, свідчення яких мали істотне значення для правильного вирішення справи, досліджено всі зібрані з достатньою повнотою під час досудового та судового слідства докази, всім їм дана належна оцінка, а тому доводи засудженого ОСОБА_6 про однобічність та неповноту досудового та судового слідства безпідставні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вина ОСОБА_7, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 в інкримінованих їм злочинах доведена.

При призначенні покарання ОСОБА_7, ОСОБА_6 судом враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, відсутність обставин, що пом’якшують покарання засудженим, наявність обставин, що обтяжують їм покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, та дані про їх особи, воно відповідає положенням ст.ст. 50, 63, 65 КК України та, на переконання колегії суддів, є справедливим і необхідним для досягнення його мети. Підстав для пом’якшення їм покарання не вбачається.

Разом з тим, на думку колегії суддів, призначене ОСОБА_8 покарання не відповідає даним його особи, ролі у скоєнні інкримінованих злочинів, а тому вважає за необхідне пом’якшити йому покарання до 10 років позбавлення волі за ч.5 ст.27; п. п. 9, 12 ч.2 ст. 115 КК України, залишити покарання за ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 146 КК України у виді та розмірі, призначеному судом, а на підставі ст. 70 КК України, визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком на 10 років, задовольнивши скаргу засудженого в цій частині.

Що ж стосується доводів прокурора про доцільність відшкодування шкоди потерпілій не в солідарному, як це зазначено у вироку, а в частковому порядку, то вони не ґрунтуються на законі, задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Так, згідно вимог ст. 1190 ЦК України за загальним правилом особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" (v0003700-89) солідарну відповідальність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об’єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій. При вчиненні злочину кількома особами вони несуть солідарну відповідальність за заподіяну шкоду по епізодах злочину, в яких встановлено їх спільну участь.

Однак, за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Так як в матеріалах справи відсутня така заява потерпілої, в цивільному позові вона просить стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 солідарно на її користь на рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 1109, 70 гривень та 300 000 гривень ( т. 6 а. с. 52), а шкода стала наслідком спільних дій засуджених, об’єднаних спільним злочинним наміром, то колегія суддів вважає доводи касаційної скарги прокурора в цій частині неспроможними, а визначений апеляційним судом порядок відшкодування шкоди потерпілій законним.

Доводи прокурора про скасування вироку у зв’язку з тим, що судом не вирішено питання про стягнення з засуджених судових витрат, то вони не підлягають задоволенню, оскільки воно може бути вирішено судом, який постановив вирок, в порядку ст. 409, 411 КПК України.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів істотних порушень норм кримінального та кримінально-процесуального закону судом при розгляді справи, які є безумовною підставою для скасування судового рішення, не вбачає.

Керуючись статтями 394–396, 398 КПК України (1001-05) , колегія суддів, -

касаційні скарги прокурора, який брав участь в розгляді справи судом, засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7, та захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_9 – залишити без задоволення, а засудженого ОСОБА_8 – задовольнити частково.

головуючого:	Мороза М.А.,
суддів:	Орлянської В.І., Чуйко О.Г.,
за участю прокурора:	Казнадзея В.В.
захисника:	ОСОБА_5