Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 26 травня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на постановлені щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судові рішення.

Вироком Київського районного суду м. Донецька від 19 липня 2010 року засуджено:

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до

ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

за ч. 2 ст. 146 КК України на 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 396 КК України на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов’язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України. За ч. 2 ст. 145 КК України в редакції 1995 року, ч. 2 ст. 194 КК України в редакції 2001 року ОСОБА_6 виправдано за недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину.

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_2, не судимого,

за ч. 2 ст. 146 КК України на 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 396 КК України на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов’язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 28 вересня 2010 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними у вчиненні 12 листопада 1998 року на території м. Донецька за попередньою змовою між собою та іншими особами, справа щодо яких виділена в окреме провадження, заздалегідь не обіцяного приховування умисного вбивства ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

11 жовтня 2001 року на території м. Макіївки ОСОБА_6 за попередньою змовою з іншими особами, справа щодо яких виділена в окреме провадження, брав участь у незаконному позбавленні волі ОСОБА_13 і ОСОБА_14

Крім того, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за попередньою змовою між собою та іншими особами, справа щодо яких виділена в окреме провадження, 4 квітня 2002 року на території м. Донецька незаконно викрали та позбавили волі ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 і ОСОБА_18

Органами досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні умисного знищення автомобілів ОСОБА_19 у листопаді 1998 року та ОСОБА_13 у жовтні 2001 року.

У касаційній скарзі прокурор посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку доказів. Стверджує, що під час досудового слідства права засуджених не порушувались, психологічний тиск не застосовувався. Вважає, що суд безпідставно перекваліфікував дії засуджених з ч. 3 на ч. 2 ст. 146 КК України. Зазначає, що засудженим призначено занадто м’яке покарання. Просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення адвоката ОСОБА_5 в інтересах потерпілих ОСОБА_21 і ОСОБА_22 та думку прокурора, які підтримали касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Посилання у касаційній скарзі на однобічність і неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, були предметом розгляду судів першої й апеляційної інстанцій, та їм дана належна оцінка. Відповідно до вимог ст. 398 КПК України вони перегляду в касаційному порядку не підлягають. При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

З матеріалів справи убачається, що суд, повно та всебічно дослідивши зібрані у справі докази на предмет їх належності, допустимості й достовірності, прийшов до правильного висновку про відсутність допустимих доказів винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні незаконного викрадення та позбавлення волі людей, що спричинило тяжкі наслідки, та умисного знищення чужого майна ОСОБА_6

Правильність застосування судом кримінального закону – кваліфікація дій ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 396 КК України сумнівів не викликає.

Даних, які б свідчили, що у справі допущено неправильне застосування кримінального закону або істотне порушення кримінально-процесуального закону, які б тягнули скасування постановлених у справі судових рішень, не встановлено.

Як видно з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, обставини справи та дані про особу засуджених. Зокрема, суд узяв до уваги те, що вони визнали вину, розкаялись. раніше не судимі, займаються суспільно-корисною працею, позитивно характеризуються за місцем роботи та проживання, ОСОБА_6 має неповнолітню дитину, роль ОСОБА_7 у вчиненні злочинів другорядна. Обставин, що обтяжують покарання, не встановлено. Тому суд, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції прокурора, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, й правильно визнав їх необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Київського районного суду м. Донецька від 19 липня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 28 вересня 2010 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора – без задоволення.