Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши у судовому засіданні у м. Києві 2 червня 2011 року матеріали справи за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 2 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2010 року за скаргою ОСОБА_6,

ОСОБА_6 звернулася до суду зі скаргою на постанову старшого слідчого СВ ПМ ДПА в АР Крим від 20 жовтня 2010 року про порушення кримінальної справи за фактом умисного ухилення посадовими особами ЗАТ "Санаторій "Слава" від сплати податків, що потягло ненадходження в бюджет коштів в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 2 грудня 2010 року задоволено скаргу ОСОБА_6 та скасовано постанову слідчого про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб ЗАТ "Санаторій "Слава".

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2010 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить судові рішення скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд, оскільки вважає їх такими, що суперечать вимогам кримінально-процесуального закону, а крім того, посилається на те, що судові рішення суперечать фактичним даним, зібраним під час дослідчої перевірки.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника ОСОБА_5, який просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені судові рішення – без зміни, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, приводами для порушення кримінальної справи стали виявлені органом дізнання ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, в діях посадових осіб ЗАТ "Санаторій "Слава", а саме умисне ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом заниження оподаткування в період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року, що потягло фактичне ненадходження до бюджету податку на додану вартість в сумі 4414382 грн.

Відповідно до вимог ст. 94 КПК України приводами і підставами для порушення кримінальної справи є: заява або повідомлення підприємства, установи, організації, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; явка з повинною; повідомлення, опубліковані в пресі; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для порушення кримінальної справи, оскільки в порушення вимог статей 94, 97, 98 КПК України, в основу прийнятої постанови органу дізнання від 20.10.2010 року про порушення кримінальної справи покладені лише акт "Про результати планової виїзної перевірки ЗАТ "Санаторій "Слава" з питань здійснення вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року" та податкове повідомлення-рішення № 0000892301/10 від 11.10.2010 року ДПІ в м. Алушта. Також в матеріалах справи відсутні дані, які підтверджують наявність інших, окрім рішення контролюючого органу, будь-яких інших додаткових зібраних доказів, які вказують на наявність в діях посадових осіб ЗАТ "Санаторій "Слава" складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.12.2010 року визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.10.2010 року, яке стало підставою для порушення кримінальної справи.

Отже, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про обгрунтованість скарги ОСОБА_6 та того, що підстави, вказані у постанові про порушення кримінальної справи не містять достатніх даних про факт вчиненого посадовими особами "ЗАТ "Санаторій "Слава" ознак злочин, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Будь-яких даних, які б давали підстави стверджувати, що розгляд справи в судах відбувся поверхово, без з’ясування обставин, які б суттєво вплинули на прийняття рішення, при перевірці матеріалів не встановлено. Тому колегія суддів не вбачає процесуальних підстав для скасування судових рішень за доводами касаційної скарги прокурора, у зв’язку з чим вона задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 2 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2010 року за скаргою ОСОБА_6 – без зміни.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що ---

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394 – 396, 398 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Судді: М.Ф. Пойда

Ю.П. Фурик

За змістом ст. 398 КПК України, підставами для скасування постанови суду, що набрала законної сили, є неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законну, обґрунтовану і справедливу постанову.

В результаті перевірки матеріалів справи підстав для скасування постанови Дарницького районного суду м. Києва від 3 листопада 2008 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2009 року щодо ОСОБА_7, передбачених ст. 398 КПК України, не встановлено.

Приймаючи рішення по справі, суд першої та апеляційної інстанції керувався положеннями ст. 236-8 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 15 ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скарги на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевірити наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови та законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи.

Як вбачається із матеріалів справи, суди перевіряли доводи поданої ОСОБА_7 скарги згідно з вимогами зазначеного закону, в результаті чого було встановлено відсутність достатніх приводів і підстав для винесення постанов про порушення кримінальної справи.

Такий висновок відповідає матеріалам справи та зроблений на підставі правильного тлумачення положень Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) .

Згідно з положеннями ст. 98 КПК України постанова про порушення кримінальної справи виноситься прокурором, слідчим, органом дізнання або суддею за наявності приводів та підстав.

Статтею 94 КПК України визначений перелік приводів до порушення кримінальної справи, до яких, зокрема, належать заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян.

Заяви і повідомлення про злочин повинні відповідати певним вимогам. Зокрема, частинами 2 та 3 ст. 95 КПК України передбачено, що під час прийняття усної або письмової зави від громадян про вчинений злочин вони попереджуються про кримінальну відповідальність за неправдивий донос.

Дослідивши матеріали, які стали підставами до порушення кримінальної справи, суд першої інстанції встановив, що слідчий та орган дізнання, приймаючи заяви ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, в порушення вимог закону не пересвідчились в їх особі та не попередили про відповідальність за неправдивий донос.

Крім того, судом були вивчені матеріали дослідчої перевірки на предмет їх достатності для прийняття рішення про порушення справи, та було встановлено, що на момент порушення кримінальних справ стосовно ОСОБА_7 достатні приводи і підстави для порушення справи, встановлені ст. 94 КПК України, були відсутні.

Аналогічних висновків дійшов й суд апеляційної інстанції.

З такими висновками погоджується судова колегія. Доводів, які б спростовували висновки судів по справи, у касаційному поданні не наведено.

Що стосується доводів подання про те, що суд, відкриваючи провадження за скаргою ОСОБА_7, в порушення вимог ч. 2 ст. 236-8 КПК України не направив копії постанови про відкриття провадження особам, за заявами яких було порушено справу, то вони не свідчать про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Як вбачається з наданих матеріалів, особи, за заявами яких було порушено справи, були повідомлені про день та місце розгляду справи в суді. Згідно з даними протоколу судового засідання ОСОБА_15, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 були присутні у судовому засіданні суду першої інстанції. З тексту ухвали апеляційного суду також вбачається, що ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та ОСОБА_17 були присутні у засіданні апеляційного суду, а отже належно реалізували свої права з підтримання поданих ними заяв (матеріали провадження а.с. 25, 51).

Необґрунтованими є й посилання прокурора на те, що при перегляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд не дотримався вимог ст. 377 КПК України.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обґрунтованості вироку, ухвали, постанови, що перевіряються в апеляційному порядку, і повинна відповідати тим же вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Відповідно до вимог ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені докладні мотиви прийнятого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані і жоден з них не повинен залишитися без відповіді.

Зазначені вимоги закону апеляційним судом при розгляді матеріалів справи за апеляцією прокурора на постанову суду першої інстанції дотримані.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора залишити без задоволення.

Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 3 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2009 року залишити без зміни.