Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Єленіної Т.С.,

суддів Марчук Н.О., Григор’євої І.В.,

з участю прокурора Пересунька С.В.,

захисника ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні 14 червня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2010 року.

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2010 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2. залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що він 22 грудня 2009 року приблизно о 23 год. 05 хв., керуючи технічно справним автомобілем "Ауді-80", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по шляхопроводу "Дружби Народів", по засніженій проїзній частині, зі швидкістю приблизно 40 км/год., порушив п.п. 10.1, 11.4, 12.1 ПДР України (1306-2001-п) , не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху, не впевнившись у безпеці маневру для інших учасників дорожнього руху, розпочав перестроювання, внаслідок чого не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення з автомобілем "ВАЗ 2113", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, який рухався у крайній лівій смузі зустрічного напрямку та з автомобілем "Шевроле Авео", д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4, яка рухалась у середній смузі зустрічного напрямку, внаслідок чого пасажир автомобіля "Ауді-80" ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить змінити вирок в частині призначення основного покарання у зв’язку з його невідповідністю тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого, просить пом’якшити ОСОБА_2 основне покарання, призначивши йому штраф в дохід держави. Свої вимоги мотивує тим, що місцевим і апеляційним судами при призначенні основного покарання не в повній мірі були враховані конкретні обставини справи та пом’якшуючі покарання обставини, дані про його особу, зокрема те, що він вчинив злочин з необережності, щиро розкаюється у вчиненому, вперше притягується до кримінальної відповідальності, добровільно відшкодував заподіяну шкоду, позитивно характеризується за місцем проживання та колишньої роботи, досяг 54-річного віку.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримання поданої скарги, міркування прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, обґрунтовані сукупністю розглянутих у судовому засіданні і наведених у вироку доказів. Ці висновки суду в касаційній скарзі не оспорюються.

Дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування судових рішень, по справі не встановлено.

При призначенні ОСОБА_2 покарання судом враховані характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого. Пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин судом не було встановлено.

З огляду на викладене суд правильно обрав ОСОБА_2 покарання саме у виді обмеження волі, підстав визначати інший вид покарання, як про це просить захисник у своїй скарзі, не вбачається.

Разом з цим колегія суддів приходить до висновку, що конкретні обставини справи та дані про особу засудженого (раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та попередньої роботи, добровільно відшкодував заподіяну потерпілій шкоду) дають підстави вважати, що виправлення засудженого та попередження нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Таким чином, вирок суду першої інстанції та в порядку ст. 395 КПК України ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 підлягають зміні.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2010 року та в порядку ст. 395 КПК України ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2010 року щодо ОСОБА_2 змінити.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування призначеного за вироком від 25 червня 2010 року основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов’язати ОСОБА_2 в період іспитового строку без дозволу кримінально-виконавчої інспекції не виїжджати за межі України на постійне проживання, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання і роботи.

Звільнити ОСОБА_2 з-під варти негайно.

У решті судові рішення щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.