Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Животова Г.О.,

суддів Сахна Р.І., Пузиревського Є.Б.,

з участю прокурора Матюшевої О.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 червня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Апеляційного суду Харківської області від 17 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1

Вироком Орджонікідзевського районного суду міста Харкова

від 11 жовтня 2010 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

- за ч. 3 ст. 212 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати посади пов’язані з управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями, а також займатися підприємницькою діяльністю строком на 2 роки;

- за ч. 2 ст. 364 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права займати посади, пов’язані з управлінням і розпорядженням матеріальними цінностями, а також займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права займати посади, пов’язані з управлінням і розпорядженням матеріальними цінностями, а також займатися підприємницькою діяльністю строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова в рахунок відшкодування шкоди, завданої злочином 408 233,0 грн. та судові витрати на користь держави в сумі 4569,5 грн.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він, за обставин детально викладених у вироку, будучи зареєстрованим як суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа (СПДФО) в період часу з 2002 року по третій квартал 2004 року занизив від сплати до бюджету держави податок на додану вартість, який відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91р. № 1251-XII (далі Закону) входить у загальнодержавні податки, збори (обов'язкові платежі) у загальній сумі 160568 грн., а також занизив від сплати до бюджету держави прибутковий податок від заняття підприємницькою діяльністю, який відповідно до Закону входить у загальнодержавні податки, збори (обов'язкові платежі) у загальній сумі 114395,04 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету і державних цільових фондів податків на загальну суму 274963 грн. Зазначеними діями СПДФО ОСОБА_1 був заподіяний збиток державі в особливо великих розмірах.

Крім того, ОСОБА_1, будучи засновником і директором

ВАТ "ELITA", в період часу з 01.06.08р. по 31.12.08р., в порушення вимог п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7, п.п.7.4.5. п.7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. за № 168/97-ВР, умисно, з метою заниження та приховування податку на додану вартість, занизив податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 133270 грн. У результаті умисних дій ОСОБА_1 в період часу з 01.06.08р. по 31.12.08р. була занижена сума податку на додану вартість, належна до сплати в бюджет держави за вказаний період, в розмірі 133270 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету і державні цільові фонди податків на загальну суму 133270 грн., що заподіяло збитків державі в особливо великих розмірах.

За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вказаний вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання скасовано та постановлено свій вирок

від 17 лютого 2011 року.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено:

- за ч. 3 ст. 212 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати посади пов’язані з управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями, а також займатися підприємницькою діяльністю строком на 2 роки;

- за ч. 2 ст. 364 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права займати посади, пов’язані з управлінням і розпорядженням матеріальними цінностями, а також займатися підприємницькою діяльністю строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права займати посади, пов’язані з управлінням і розпорядженням матеріальними цінностями, а також займатися підприємницькою діяльністю строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки та покладено на нього обов’язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї прокурор просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. При цьому вказує на неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 364 КК України, а також вважає, що призначене ОСОБА_1 із застосуванням положень ст. 75 КК України покарання є м’яким. На його думку, що суд не врахував належним чином дані про особу винного, ступінь тяжкості вчинених ним злочинів та їхні наслідки, оскільки діями ОСОБА_1 державі було заподіяно шкоду в особливо великих розмірах, яку засудженим до теперішнього часу не відшкодовано.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно із законом ст. 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.

Цих вимог закону суд при звільненні ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням не дотримався.

Як вбачається з вироку, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд послався на те, що враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, щире каяття засудженого, його позитивну характеристику, сімейний стан, наявність на його утриманні дитини та те, що ОСОБА_1 раніше не судимий.

Наведенні обставини за переконанням суду свідчили про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.

Разом із цим, приймаючи рішення, суд залишив поза увагою, що вчинені ОСОБА_1 злочини відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими, а внаслідок його дій державі було заподіяно шкоду в особливо великих розмірах, яку засудженим до теперішнього часу не відшкодовано.

За таких обставин доводи прокурора у касаційній скарзі щодо м’якості призначеного покарання ОСОБА_1 є слушними.

Враховуючи наведене вирок апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Якщо під час нового апеляційного розгляду буде доведена винність ОСОБА_1 у вчинених злочинах, то призначене йому покарання слід вважати м’яким.

При новому апеляційному розгляді справи слід врахувати вказане судом, а також перевірити доводи прокурора викладені в доповненнях до касаційної скарги щодо правильності кваліфікації дій засудженого за

ч. 2 ст. 364 КК України.

Керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 17 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.