Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А.,

суддів Чуйко О.Г., Крижановського В.Я.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 23 червня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Волинської області на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1

Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 вересня 2010 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 309 КК України на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов’язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 грудня 2010 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він в червні 2006 року незаконно придбав та зберігав без мети збуту за місцем свого проживання в буд. АДРЕСА_1, пляшку з особливо небезпечним наркотичним засобом - концентратом з макової соломи (екстракційним опієм), маса якого в перерахунку на суху речовину становить 376,3242 г., яку він 15.05.2010 року переніс з власного будинку до приміщення магазину – пекарні, що розташований в АДРЕСА_2, де продовжував зберігати до моменту її вилучення працівниками міліції 16.05.2010 року.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 в зв`язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених ним злочинів внаслідок м`якості та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на ту обставину, що судом безпідставно було застосовано до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України та не враховано, що засуджений вчинив тяжкий злочин, наркотичний засіб зберігав у особливо великих розмірах. Крім того, зазначає, що суд у вироку поклав на засудженого обов’язок не виїжджати на постійне місце проживання за межі України без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, що не передбачено КК України (2341-14) .

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1, суд зробив на підставі доказів, які є у справі та вони в цій частині у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи прокурора про неправильне застосування кримінального закону та м’якість призначеного засудженому покарання не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до положень ст. 65 КК України покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом з урахуванням всіх обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, який раніше не судимий, працює, характеризуються позитивно, розкаявся у вчиненому, є інвалідом другої групи та опікуном неповнолітнього ОСОБА_2, який знаходиться на його утриманні.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість його виправлення без відбування покарання з урахуванням встановлених обставин та особи засудженого, поклавши ряд обов’язків, передбачених ст. 76 КК.

Тому доводи прокурора про те, що зазначені вище обставини та дані про особу засудженого не є достатніми для звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає необґрунтованими.

При апеляційному перегляді справи, судом належним чином перевірено матеріали кримінальної справи, наведені в апеляції прокурора доводи, та прийнято рішення з наведенням у ньому докладних мотивів.

Отже судом апеляційної інстанції вимоги ст.ст. 365, 366, 377 КПК України дотримано.

Оскільки порушень вимог кримінального закону, які б тягнули безумовне скасування або зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 судами першої та апеляційної інстанцій у справі не допущено, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,

вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.