Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 12 липня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2010 року.

Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2010 року

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, -

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі статей 75 і 76 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього певні обов’язки.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 5711 грн. 91 коп., моральної – 25000 грн., а також на користь Синельниківської ЦРЛ 726 грн. 09 коп. за лікування потерпілої.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2010 року вирок щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 визнано винним у тому, що 12 вересня 2009 року, приблизно о 7-й год. 40 хв., керуючи автомобілем ВАЗ-111830 та рухаючись зі швидкістю 50 км/год. по вул. 40 років Жовтня в м. Синельниково Дніпропетровської області зі сторони вул. Леніна в напрямку вул. Енгельса, в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) та дорожнього знаку 3.29 цих правил вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5, яка переходила проїзну частину дороги, в результаті чого вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді розриву правого крижово-клубового зчленування.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить судові рішення щодо засудженого ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на нове розслідування, посилаючись на допущені органом досудового слідства порушення вимог кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. При цьому захисник зазначає, що винність ОСОБА_7 у вчиненні ДТП як на досудовому, так і під час судового розгляду справи не знайшла свого підтвердження, в основу вироку покладені висновки судово-автотехнічних експертиз, які містять суперечності; показання потерпілої, свідка ОСОБА_8 та протокол відтворення обстановки і обставин події з участю ОСОБА_7 є безпідставними. Крім того захисник посилається на те, що ДТП сталося саме з вини потерпілої, яка переходила проїзну частину дороги не в установленому місці.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення касаційної скарги захисника без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 398 КПК України, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у статтях 368 та 369 КПК України щодо однобічності або неповноти досудового і судового слідства та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, які фактично оскаржуються захисником у касаційній скарзі.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засудженого ОСОБА_7 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесні ушкодження, грунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, зокрема, показаннях потерпілої ОСОБА_5, свідка ОСОБА_8, даних протоколів огляду місця події та схеми до нього, огляду автомобіля, даними протоколу відтворення обстановки і обставин події за участю потерпілої ОСОБА_5 та ОСОБА_7, висновках судової авто-технічної експертизи, згідно з якою дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_7 вимог п.12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) та дорожнього знаку 3.29 цих правил, оскільки він мав технічну можливість попередити наїзд шляхом екстреного гальмування, але не зробив цього, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв’язку із наслідками, що настали. Тому доводи захисника про неповноту досудового та судового слідства у справі щодо ОСОБА_7 колегія суддів вважає безпідставними.

Не містить також суперечностей й висновки авто-технічних експертиз, оскільки експертами надавалися висновки залежно від даних, про які вказувала потерпіла та сам ОСОБА_7 при відтворенні обстановки і обставин події. Разом з тим, в основу висновків суду у вироку покладено висновок авто-технічної експертизи, проведеної на підставі обставин, встановлених слідством під час судового розгляду справи з участю експерта авто-техніка в порядку ст. 315-1 КПК, які суд визнав об’єктивними, у зв’язку з чим обгрунтовано, з наведенням відповідних мотивів, не взяв до уваги показання ОСОБА_7 щодо швидкості автомобіля та неможливості уникнути травмування потерпілої.

Крім того, о б’єктивність оцінки зазначених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених у вироку доказів з боку органів досудового слідства та суду першої інстанції, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до ст. 67 КПК України, оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. Перевіркою матеріалів справи касаційним судом встановлено, що судом першої інстанції вимоги зазначеного закону повністю дотримані.

Ретельно дослідивши наведені докази у їх сукупності та виходячи із встановлених у справі фактичних обставин, суд правильно кваліфікував злочинні дії засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України.

При перевірці матеріалів справи порушень кримінального та кримінально-процесуального законів, які б тягнули безумовне скасування або зміну постановлених щодо засудженого ОСОБА_7 судових рішень за доводами касаційної скарги захисника, колегією суддів не виявлено.

Покарання Фещенку судом призначено відповідно до вимог статей 65 і 75 КК України в межах санкції закону, за яким його визнано винним та засуджено.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2010 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційною скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.