Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Сахна Р.І., Шибко Л.В.,

з участю прокурора Підвербної Г.Я.

розглянула в судовому засіданні 12 липня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області на постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 січня 2011 року, якою

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який не мав судимості,

звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та застосовано примусові заходи виховного характеру у виді передачі його під нагляд батька з обмеженням дозвілля і встановленням особливих вимог до поведінки неповнолітнього протягом одного року.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2, законного представника ОСОБА_1, на користь Шепетівської районної лікарні витрати на лікування потерпілого ОСОБА_3 в розмірі 2872,40 грн.

В апеляційному порядку судове рішення не було оскаржено.

За постановою суду ОСОБА_1 25 грудня 2009 року приблизно о 4.00 годині знаходячись біля кафе-бару "Клондайк", що по вул. В.Котика, 33-А, м. Шепетівка, на ґрунті особистих неприязних стосунків, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, під час сварки, умисно завдав ОСОБА_3 чисельні удари кулаками, ногами та палицею в голову й інші частини тіла, чим спричинив потерпілому, тілесні ушкодження у вигляді рани на правій лобно-тім’яній ділянці голови, поверхневої рани на поверхні лоба зліва, синця навколо правого ока, рани на слизовій оболонці нижньої губи, струс головного мозку, синців на поверхні обох стегон, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про зміну постанови суду першої інстанції у зв’язку з істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону та просить виключити рішення суду про стягнення з законного представника ОСОБА_1 на користь лікарні витрат на лікування потерпілого, оскільки таке відшкодування провадиться тільки з винної особи в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги та просив змінити постанову суду в частині стягнення витрат на лікування потерпілого та встановлення обмеження протягом одного року, яке може бути встановлене лише до досягнення особою повноліття, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України відповідає фактичним обставинам справи й обґрунтований сукупністю досліджених у судовому засіданні та наведених у постанові доказів, і прокурор у касаційній скарзі його не оспорює.

Відповідно до ст. 93-1 КПК України кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6, частини першої статті 6, статей 7, 7-2, 8, 9 і 10 цього Кодексу, відшкодовуються в порядку цивільного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, відносно ОСОБА_1 кримінальну справу закрито за обставин, передбачених ст. 9 КПК України, а тому підстав для стягнення з його законного представника витрат на стаціонарне лікування потерпілого у суду не було, оскільки в даному випадку зазначені кошти підлягають стягненню в порядку цивільного судочинства за умови пред’явлення та доведеності позову закладом охорони здоров’я.

Отже, постанова місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині стягнення з його законного представника ОСОБА_2 витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_3 підлягає скасуванню.

Частиною третьою ст. 105 КК України передбачено, що, звільняючи неповнолітнього від кримінальної відповідальності, суд встановлює тривалість заходу виховного характеру. Згідно з роз’ясненнями, що міститься в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 2 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" (v0002700-06) , строк нагляду, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 105 КК України, встановлюється на термін, як правило, не менше одного року, але не довше, ніж до досягнення особою повноліття.

Зі змісту постанови видно, що, встановлюючи ОСОБА_1 строк примусових заходів виховного характеру на 1 рік, суд не звернув уваги, що 18 років ОСОБА_1 виповниться 8 лютого 2011 року, а встановлений судом строк закінчиться 27 січня 2012 року, тобто на час, коли останній вже досягне повноліття. Тому, колегія суддів вважає за необхідне в порядку ст. 395 КПК України постанову в цій частині змінити.

Керуючись ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Виключити з резолютивної частини постанови рішення про стягнення з ОСОБА_2, законного представника ОСОБА_1, на користь Шепетівської районної лікарні 2872,40 гривень на відшкодування витрат, пов’язаних із лікуванням потерпілого ОСОБА_3

В порядку ст. 395 КПК України примусовий захід виховного характеру у виді передачі ОСОБА_1 під нагляд батька вважати застосованим до досягнення ним повноліття.