Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Калашнікової О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Арбітражного керуючого Христенко Вадима Васильовича (ліквідатора відкритого акціонерного товариства "Більшовик") на постанову Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року у справі № 396/2244/13-а за позовом відкритого акціонерного товариства "Більшовик" до Малотимошівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, за участю прокурора Новоукраїнського району Кіровоградської області про зобов'язання вчинити певні дії, -

У січні 2011 року ВАТ "Більшовик" звернувся в суд з позовом до Малотимошівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, третя особа: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області за участю прокурора Новоукраїнського району Кіровоградської області, в якому просив зобов'язати відповідача прийняти у комунальну власність об'єкти державного житлового фонду, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Більшовик" у процесі приватизації, але перебувають на його балансі в кількості 38 одиниць.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незаконно ухиляється від прийняття у комунальну власність об'єкти житлового фонду, які знаходяться на його території так як більшість із них перебувають у незадовільному стані або частково зруйновані, а тому потребують прийняття їх у комунальну власність та проведення ремонтних робіт.

Постановою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Арбітражний керуючий Христенко Вадима Васильовича (ліквідатор відкритого акціонерного товариства "Більшовик") звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою господарського суду Кіровоградської області від 18 травня 2010 року по справі № 10/823 визнане банкрутом ВАТ "Більшовик" та відкрита ліквідаційна процедура даного підприємства.

Листом регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області від 30 серпня 2010 року за № 1076-43 позивач повідомлений про те, що на його балансі перебувають об'єкти державного житлового фонду, які підлягають передачі до комунальної власності Малотимошівської територіальної громади, в кількості 38 одиниць.

В ході проведення ліквідаційної процедури листами від 5 жовтня 2010 року № 05/10/10-01, від 10 січня 2011 року № 10/01/11-03, від 18 січня 2011 року № 18/01/11-01 на адресу Малотимошівської сільської ради позивачем було направлене звернення з проханням прийняти безоплатно у власність територіальної громади об'єкти державного житлового фонду, які в процесі приватизації не увійшли до статутного фонду позивача, та винести рішення сесії щодо надання згоди на прийняття у власність територіальної громади об'єктів державного житлового фонду, відомості про склад комісії по прийманню.

Листом № 6 від 18 січня 2011 року відповідач відмовив позивачу у наданні згоди та прийнятті об'єктів житлового фонду до комунальної власності Малотимошівської територіальної громади у зв'язку із відсутністю відповідної технічної документації на об'єкти житлового фонду, що пропонуються до безоплатної передачі та у зв'язку із відсутністю в поточному році коштів в місцевому бюджеті для фінансування витрат на утримання об'єктів житлового фонду, отриманих безоплатно у власність територіальної громади.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що доказів того, що об'єкти державного житлового фонду, які позивач пропонує відповідачу прийняти у комунальну власність, є саме об'єктами житлового фонду не надані, технічна документація відсутня.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 4 Житлового кодексу Української РСР до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Судами встановлено, що спірні об'єкти житлового фонду є об'єктами права державної власності, які не увійшли до статутного капіталу позивача у процесі приватизації, але перебувають на його балансі.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Згідно частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Статтею 326 Цивільного кодексу України встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно частини 1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Судами вірно зазначено, що ч.1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", на яку посилається позивач як на правову підставу для передання вищезазначених об'єктів житлового фонду до комунальної власності відповідної територіальної громади, передбачає обов'язкову належність таких об'єктів банкруту на підставі права власності або повного господарського відання.

Судами встановлено, що вищевказані об'єкти перебувають на балансі відкритого акціонерного товариства "Більшовик", не увійшли до його статутного фонду і не належать останньому на праві власності або господарського відання. Зазначене виключає можливість задоволення заявлених позовних вимог у даній адміністративний справі, з огляду на відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача прийняти державне майно у комунальну власність.

У відповідності до положень ст. 4 Житлового кодексу Української РСР до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" об'єктами управління державної власності є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" об'єктом передачі згідно з цим Законом є, зокрема, житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:

Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п'ятому частини першої статті 2 цього Закону;

органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених у абзацах четвертому та шостому частини першої статті 2 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що позивачем не надані належні докази прийняття уповноваженим органом в порядку, встановленому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) , який визначає основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність, відповідного рішення про передання спірних об'єктів державного житлового фонду до комунальної власності, а отже, підстави для задоволення заявлених позовних вимог - відсутні.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Арбітражного керуючого Христенко Вадима Васильовича (ліквідатора відкритого акціонерного товариства "Більшовик") відхилити.

Постанову Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.