5-2603к11 Про умисне заподіяння сином тяжких тілесних ушкоджень його матері, що стало причиною смерті останньої - 01.09.2011 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 1 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Хмельницької області на вирок Віньковецького районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 29 березня 2011 року щодо ОСОБА_1

Вироком Віньковецького районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2010 року,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, востаннє 9 лютого 2007 року вироком Віньковецького районного суду Хмельницької о бласті за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 315 КК України на підставі ст. 70 КК України зі змінами, згідно ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2007 року на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого 20 лютого 2009 року після відбуття строку покарання,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі .

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 29 березня 2011 року вказаний вирок суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 5 травня 2010 року близько 22 години за місцем проживання в будинку АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, після суперечки між ним та його матір’ю ОСОБА_2 з приводу вживання останньою алкогольних напоїв, з мотивів особистої неприязні до своєї матері умисно наніс їй численні удари руками, ногами, кухонною табуреткою та дерев’яною палицею по різних частинах тіла, а саме, в ділянку грудної клітки, голови та обличчя. Внаслідок завданих ударів ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку із подальшим настанням смерті.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Хмельницької області вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню в зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, що потягло безпідставну перекваліфікацію дій засудженого з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. Прокурор зазначає, що при нанесенні засудженим тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_1 мав прямий умисел на заподіяння смерті ОСОБА_2, тобто, на думку прокурора, судом застосовано кримінальний закон, який не підлягає застосуванню. Просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджена сукупністю зібраних у справі доказів, що правильно оцінені та обгрунтовано покладені судом в основу вироку. За встановлених судом обставин суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України.

При цьому суд ретельно дослідив докази, що мали значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного, врахував сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, спосіб, знаряддя злочину, кількість та характер нанесення засудженим тілесних ушкоджень потерпілій, поведінку винного та потерпілої після вчинення злочину, їх стосунки.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 та засуджений зловживали алкогольними напоями, на ґрунті чого між ними виникали сварки, у ході яких ОСОБА_1 неодноразово бив свою матір.

За даними висновку судово –медичної експертизи від 21.06.2010 року (п.п. 11-12 а.с. 143- 154) у зв’язку з відсутністю на тілі трупа ОСОБА_2 тілесних ушкоджень не сумісних із життям, то не виключена можливість, що після заподіяння тілесних ушкоджень до настання смерті від комбінованої асфікції потерпіла ОСОБА_2 могла самостійно пересуватись, здійснювати цілеспрямовані дії, а при наданні своєчасної висококваліфікованої медичної допомоги можливість врятувати їй життя не виключається.

При розгляді справи судом першої інстанції лікар – судмедексперт ОСОБА_3 пояснювала, що після заподіяння підсудним тілесних ушкоджень ОСОБА_2 у зв’язку з тим, що в неї не були ушкоджені життєво важливі органи, ще деякий час жила, і до розвитку асфіксії могла говорити та виконувати якість дії, що підтверджується показаннями підсудного ОСОБА_1, які спростовані не були.

Одже, місцевий та апеляційний суди, дійшли обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 злочину передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, тобто, нанесення потерпілій умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть ОСОБА_2

Всупереч доводам касаційної скарги, обвинувачення ОСОБА_1 в умисному вбивстві не знайшло свого підтвердження, а наведені докази свідчать про заподіяння ним умисно тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої. А тому, кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України є правильною та відповідає встановленим судом обставинам справи і підстав для перекваліфікації дій засудженого на ч. 1 ст. 115 КК України колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обране ОСОБА_1 покарання, колегія суддів, визнає необхідним і достатнім для його виправлення, а тому призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України. При призначенні засудженому покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу підсудного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування судових рішень по справі, не виявлено.

Керуючись статтями 394—396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Хмельницької області залишити без задоволення.

Вирок Віньковецького районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 29 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.