Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 22 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 лютого 2011 року щодо нього.

Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2010 року засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого,

за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт.

Згідно із ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_5 звільнено від призначеного покарання на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 1000 (одну тисячу) гривень моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_5 засуджений за те, що 3 жовтня 2007 року приблизно о 15 годині 30 хвилин в м. Самборі Львівської області на території промислового ринку, що по вул. Валовій, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, умисно завдав удари кулаками і головою в обличчя та інші частини тіла ОСОБА_6, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18 лютого 2011 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляцію ОСОБА_5 – без задоволення.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень щодо нього та закриття справи у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю, неповнотою дізнання, досудового, судового слідства, неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

При цьому, вказує, що судами неправильно оцінюються обставини справи, а тому невірно кваліфікуються його дії, так як вважає, що дії по відношенню до ОСОБА_6 вчинені з метою самозахисту. А дії останнього по відношенню до нього слід розглядати як хуліганство, погрозу вбивством та замах на вбивство. Зазначає, що справа розглянута упереджено, однобічно та не в повному обсязі. Вказує, що дані протоколу судового засідання не відповідають його заявам і заявам свідків, а саме ОСОБА_7 і ОСОБА_8, зробленими в суді.

Крім того, зазначає, що прокурор своєю постановою від 7 травня 2010 року, скасовуючи постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 25 березня 2009 року в частині відмови в порушенні кримінальної справи відносно нього за ст. 125 КК України та в частині відмови в порушені кримінальної справи відносно ОСОБА_6 за ст. 125 КК України, матеріали скерував для провадження кримінальної справи до суду, а необхідно було на додаткову перевірку органам дізнання.

Також, суд апеляційної інстанції порушив вимоги КПК України (1001-05) , так як розглянув справу за відсутності ОСОБА_6, тоді як в своїй апеляції ОСОБА_5 ставив питання про погіршення становища ОСОБА_6, а саме про перекваліфікацію його дій на хуліганство, погрозу вбивством чи замах на вбивство.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як видно із змісту касаційної скарги засудженого, він фактично посилається на невірну кваліфікацію його та ОСОБА_6 дій у зв’язку з однобічністю і неповнотою досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засудженого ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

У зв’язку з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано були покладені вказані докази в основу обвинувального вироку і за встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_5 кваліфіковані правильно.

Даних, які б свідчили, що в справі неправильно застосовано кримінальний закон, не встановлено.

Об’єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляції засудженого, аналогічних за змістом викладеним у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Тому підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про порушення апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону, а саме розгляду справи за відсутності ОСОБА_6 в той час, коли ОСОБА_5 в своїй апеляції порушував питання про перекваліфікацію його дій та погіршення його становища, є безпідставними.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 358 КПК України засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов’язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища.

З матеріалів справи вбачається, що в апеляції ОСОБА_5 порушував питання про перекваліфікацію дій ОСОБА_6 на хуліганство, погрозу вбивством та замах на вбивство.

Однак, постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 грудня 2010 року апеляцію ОСОБА_5 на вирок Самбірського міськрайонного суду від 11 жовтня 2010 року у частині скасування постанови Самбірського міськрайонного суду від 19 липня 2010 року про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи – визнано такою, що не підлягає розгляду, так як ОСОБА_5 пропущено строк апеляційного оскарження вказаної постанови і не подано клопотання про його відновлення.

Відповідно до ст. 365 КПК України вирок чи постанова суду першої інстанції перевіряється судом в межах апеляції.

А тому апеляція ОСОБА_5 в частині погіршення становища ОСОБА_6 не була предметом перевірки в апеляційному суді, тому касаційна скарга засудженого в частині порушення апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону задоволенню не підлягає. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що 7 травня 2010 року постановою прокурора скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи тільки в частині відмови в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ст. 125 КК України. При цьому, постанову про відмову в порушені кримінальної справи відносно ОСОБА_5 за ст. 296 КК України та відносно ОСОБА_6 за ст. 129, 296 КК України скасовано не було, а за ст. 125 КК України ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 липня 2010 року.

При цьому, наводячи в касаційній скарзі доводи про необхідність направлення матеріалів справи на перевірку органам досудового слідства для притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ст. 129, 296 КК України, ОСОБА_5 фактично оскаржує постанову Самбірського міськрайонного суду від 19 липня 2010 року, якою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності. Однак, в касаційній скарзі не міститься жодної вказівки про перегляд даної постанови, а оскаржується тільки вирок Самбірського міськрайонного суду від 11 жовтня 2010 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 18 лютого 2011 року щодо ОСОБА_5

Тому касаційна скарга засудженого в цій частині задоволенню не підлягає.

Доводи ОСОБА_5 про те, що прокурор своєю постановою від 7 травня 2010 року, скасовуючи постанову від 25 березня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно нього та ОСОБА_6 за ст. 125 КК України, безпідставно скерував матеріали справи до суду, а не на додаткову перевірку органам дізнання, є неспроможними.

Так, відповідно до ст. 27 КПК України справи про злочини, передбачені ст. 125 КК України порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться.

Тому прокурором правомірно дана скарга ОСОБА_5 була скерована до суду (т. 2 а. с. 23).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що засудженому суд роз’яснив право на ознайомлення з протоколом судового засідання та принесення на нього зауважень, але він своїм правом не скористався, заперечень на зміст протоколу судового засідання до суду не подавав, тому його доводи касаційної скарги в частині того, що дані протоколу судового засідання не відповідають його заявам і заявам свідків, а саме ОСОБА_7 і ОСОБА_8, зробленими в суді, на думку колегії суддів, безпідставні.

При перевірці матеріалів справи істотних порушень кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 лютого 2011 року щодо засудженого за ч. 2 ст. 125 КК України ОСОБА_5 залишити без зміни.

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.