Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 22 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції, потерпілої ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_7 на вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 4 квітня 2011 року щодо ОСОБА_6

Вироком Глобинського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2010 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого,

виправдано за ч. 2 і ч. 3 ст. 286 КК України за відсутності ознак складу злочину у його діях.

Згідно із вказаним вироком суд дійшов висновку, що 14 грудня 2005 року, приблизно о 7 годині 30 хвилин, поблизу с. Кагамлик Глобинського району Полтавської області на 215 км автодороги Бориспіль-Дніпропетровськ, ОСОБА_6, керуючи автомобілем "Mazda-Premacy", реєстраційний № НОМЕР_1, рухався в напрямку міста Києва зі швидкістю близько 60 км/год. Попереду у попутному з ним напрямку рухалась автоколона та велосипедист, який раптово виїхав на більшу відстань від правого краю проїзної частини дороги та продовжив рух в початковому напрямку, такі дії велосипедиста змусили водія ОСОБА_6 змінити напрямок руху. В цей момент, коли передня частина автомобіля "Mazda-Premacy" досягла місця, де велосипедист змінював напрямок руху ліворуч, внаслідок втручання пасажиром ОСОБА_9 ( який сидів на задньому сидінні) в керування транспортного засобу, ОСОБА_6 різко повернув кермо ліворуч і його автомобіль виїхав на зустрічну смугу руху, об’їхавши велосипедиста на слизькій дорозі, де його почало заносити і розвертати. Коли автомобіль майже пересік зустрічну смугу, відбулося зіткнення із зустрічним автомобілем ЗАЗ-1102, реєстраційний № НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_10, який при зіткненні отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння, що спричинило його смерть. Пасажир автомобіля "Mazda-Premacy" ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, але сумісні з життям. Надалі, 17 грудня 2005 року, в умовах медичного стаціонару ОСОБА_9 помер від жирової емболії судин мозку і легенів. Суд прийшов до висновку, що в силу обставин, які склалися, ОСОБА_6 не міг діяти у відповідності до п. п. 10.1, 12 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 та ч.3 ст. 286 КК України відсутня, а тому виправдав за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 4 квітня 2011 року виправдувальний вирок районного суду залишено без зміни, а апеляції прокурора і ОСОБА_7 - представника потерпілої ОСОБА_4 – без задоволення.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на додаткове розслідування у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. При цьому, зазначає, що органами дізнання та досудового слідства не було вжито всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, а під час судового слідства по справі вказані протиріччя не були належним чином усунуті, не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на висновки суду, тобто висновки суду не відповідають, на його думку, фактичним обставинам справи.

У касаційних скаргах потерпіла ОСОБА_8 та представник потерпілої ОСОБА_4 – ОСОБА_7 порушують питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд в інший суд у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема не погоджуються з висновками суду про те, що ДТП виникло внаслідок раптового виїзду велосипедиста та втручання пасажиром ОСОБА_9 (який сидів на задньому сидінні) в керування транспортного засобу. Зазначають, що судом не надано належної оцінки показанням ряду свідків, які стверджують, що ОСОБА_6 вказував, що ДТП виникло внаслідок його виїзду на зустрічну смугу з метою здійснення обгону фур, так як він поспішав до м. Києва, а його племінник – ОСОБА_9 – в цей момент взагалі спав. Таким чином, вважають, що при розгляді справи судом допущено однобічність та неповноту судового слідства. Апеляційний суд, в свою чергу, всупереч вимогам ст. 377 КПК України, не зазначив підстав, через які визнав їх апеляції необґрунтованими. Крім того, стверджують, що апеляційним судом було порушено вимоги кримінально-процесуального закону, а саме: не надіслано копії змін до апеляції прокурора потерпілим ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та її представнику; учасникам судового розгляду не був оголошений повний текст ухвали; ніхто з учасників судового розгляду не був повідомлений про виготовлення та підписання протоколу судового засідання, а тому позбавленні можливості подати на нього свої зауваження.

У запереченнях на касаційні скарги виправданий ОСОБА_6 та потерпілий ОСОБА_12 зазначають, що доводи касаційних скарг є необґрунтованими, а судові рішення – законними та вмотивованими, а тому підстав для їх скасування немає.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції, а саме в частині скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд з підстав не розгляду судом вказаної інстанції ще однієї апеляції, поданої прокурором, який затвердив обвинувальний висновок; представника потерпілої ОСОБА_4 – ОСОБА_7, який також підтримав свою та касаційні скарги інших учасників процесу, наполягав на задоволенні їх скарг; виправданого, який заперечував проти касаційних скарг прокурора, потерпілої ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_4, просив судові рішення щодо нього залишити 6ез зміни; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, із змісту касаційних скарг прокурора, потерпілої ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_4- ОСОБА_7 вбачається, що вони фактично посилаються на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як, згідно з вимогами ст. 398 КПК України, перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про невинуватість виправданого ОСОБА_6 у дорожньо - транспортній пригоді за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні достатніх, відносних та допустимих доказах, які отримали належну оцінку.

У зв’язку з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано були покладені вказані докази в основу виправдувального вироку.

Даних, які б свідчили, що в справі неправильно застосовано кримінальний закон, не встановлено.

Об’єктивність оцінки наведених у виправдувальному вироку доказів на підтвердження невинуватості в ДТП ОСОБА_6 було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку їх збирання, дослідження та оцінки судом першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляцій прокурора та представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_7, аналогічних за змістом викладеним у касаційних скаргах, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Тому підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Що стосується доводів касаційних скарг про порушення вимог кримінально-процесуального закону, а саме про неоголошення апеляційним судом повного тексту ухвали, а оголошення тільки резолютивної її частини, то вони є безпідставними.

Так, відповідно до протоколу судового засідання (т. 5 а. с. 558) після повернення із нарадчої кімнати головуючий оголосив ухвалу, роз’яснив порядок і термін її оскарження, роз’яснив положення ст. 88 КПК України щодо права та строку на ознайомлення із протоколом судового засідання, подачі на нього зауважень.

При цьому, нічого не вказано про проголошення тільки резолютивної частини. Більше того, в матеріалах справи міститься повний текст ухвали, який касатори отримали, про що свідчить оскарження вказаного рішення до суду касаційної інстанції.

Що стосується доводів касаційних скарг про неотримання всіма учасниками процесу змін до апеляції прокурора та про неповідомлення учасників процесу про виготовлення протоколу судового засідання розгляду справи в суді апеляційної інстанції, то вони не є істотними порушеннями, які згідно ст. 370 КПК України є підставами для скасування чи зміни судового рішення.

Крім того, відповідно до вимог ст. 87-1 КПК України про виготовлення і підписання протоколу судового засідання повідомляються учасники процесу. Однак відповідно до вимог ст. 88 КПК України (які були роз’яснені в судовому засіданні) сторони мають право знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох діб після повідомлення про виготовлення протоколу або після закінчення строку на його виготовлення подавати свої письмові зауваження з приводу допущеної неправильності або неповноти протоколу.

Тому, сторонами, яким був відомий встановлений законом строк на виготовлення протоколу судового засідання, не використано своє право на ознайомлення з ним після закінчення вказаного строку на його виготовлення та подачу своїх зауважень. Клопотань про бажання ознайомитися з протоколом судового засідання від учасників процесу не надходило.

В касаційній інстанції прокурор дав усні пояснення, що апеляційний суд розглянув тільки апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи, однак не розглянув апеляцію прокурора, який затвердив обвинувальний висновок. Тому він підтримує касаційну скаргу прокурора в частині скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд, не зважаючи на те, що касаційних вимог у скарзі прокурора з вказаних мотивів не було.

З такими доводами прокурора, який брав участь у розгляді справи у касаційній інстанції, колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.

Відповідно до ст. 395 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

Так як в поданих касаційних скаргах вказана вище вимога не міститься, тобто ніким не оскаржується факт розгляду справи апеляційним судом тільки за апеляцією одного прокурора при наявності в матеріалах справи ще однієї апеляції іншого прокурора, то скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи з цієї підстави на новий апеляційний розгляд, буде явним погіршенням прав виправданого ОСОБА_6. Останній також заперечував проти скасування ухвали апеляційного суду з вказаних прокурором у касаційної інстанції підстав, оскільки вважає, що його права не порушені.

З урахуванням наведеного колегія суддів не вправі вийти за межі касаційних вимог, оскільки цим погіршується становище виправданого.

При перевірці матеріалів справи істотних порушень кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, касаційна інстанція не вбачає.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 4 квітня 2011 року щодо виправданого за ч. 2 і ч.3 ст. 286 КК України ОСОБА_6 залишити без зміни.

Касаційні скарги прокурора, який брав участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції, потерпілої ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_7, залишити без задоволення.