Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 22 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2011 року щодо нього.

Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 січня 2011 року засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого,

за ч. 2 ст. 191 КК України до обмеження волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посаду керівника підприємства, установи, організації строком на 1 рік 6 місяців;

за ч.1 ст. 366 КК України до обмеження волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посаду керівника підприємства, установи, організації строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_5 визначено у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посаду керівника підприємства, установи, організації строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1(один) рік 6 (шість) місяців та покладено відповідні обов’язки.

Обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд.

За вироком суду ОСОБА_5 засуджений за те, що він, обіймаючи посаду директора ДП "Хотинський держлісгосп АПК", будучи в силу свого посадового становища матеріально-відповідальною особою, зловживаючи своїм службовим становищем, в період з 5 травня 2009 року по 19 серпня 2010 року отримував заробітну плату працівниці ДП "Хотинський держлісгосп АПК" ОСОБА_6 за виконання нею робіт лісокультурниці з 5 травня 2009 року по 2 листопада 2009 року та з 2 листопада 2009 року по 19 серпня 2010 року за виконання нею роботи сторожа, хоча ОСОБА_6 фактично зазначені роботи не виконувала і, будучи офіційно працевлаштованою в ДП "Хотинський держлісгосп АПК", на роботу не виходила. При цьому, директор підприємства в період часу з 5 травня 2009 року по липень 2010 року, в платіжних відомостях на видачу заробітної плати працівникам даного підприємства щомісячно підробляв підписи в графі навпроти прізвища ОСОБА_6 і отримував неналежну йому заробітну плату. Всього, таким чином, ОСОБА_5 отримав і привласнив 10 289 грн. 57 коп., чим заподіяв шкоду державним інтересам на вказану суму.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2011 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляції – без задоволення.

У касаційній скарзі засуджений, не оскаржуючи доведеність винуватості та правильності кваліфікації його дій, порушує питання про зміну судових рішень у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості, просить призначити йому покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу.

При цьому, зазначає, що визнає свою вину, повністю повернув отриману за свою дружину заробітну плату в касу ДП "Хотинський держлісгосп АПК", а також просить врахувати те, що його дії не завдали істотної шкоди державним інтересам.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу й полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Згідно із ст.ст. 51, 53 КК України штраф є одним із видів покарання і зводиться до накладення на засудженого грошового стягнення у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України (2341-14) .

Відповідно до ст. 74 КК України засуджений може бути звільнений від відбування призначеного йому покарання у випадках, передбачених КК України (2341-14) . Таке звільнення є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності, завдяки якій виправлення і попередження нових злочинів досягається без реального застосування до засудженого обмежень його прав і свобод, але в умовах контролю за його поведінкою.

Виходячи із положень ст. 75 КК України, звільнення від відбуття покарання з випробуванням можливе лише від покарань, передбачених даною нормою закону. Штраф до переліку покарань, зазначених у цій нормі, не входить і, у разі його призначення, належить виконувати реально.

Як вбачається з матеріалів справи, засуджений в касаційній скарзі порушує питання про скасування вироку, яким його звільнено від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням, та просить призначити його у виді штрафу, яке є більш суворим покаранням у порівнянні з призначеним судом, оскільки воно підлягає реальному виконанню. Таким чином, засуджений просить погіршити його становище.

А відповідно до вимог ч. 2 ст. 397 КПК України обвинувальний вирок, постановлений апеляційним чи місцевим судом, ухвалу апеляційного суду щодо вироку місцевого суду може бути скасовано у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання лише у разі, коли з цих підстав подав скаргу прокурор або потерпілий чи його представник.

Таким чином, касаційна скарга засудженого про фактичне погіршення його становища задоволенню не підлягає.

Покарання призначене ОСОБА_5 з врахуванням вимог ст.ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів

При перевірці кримінальної справи колегією суддів не вбачається істотних порушень кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2011 року щодо засудженого за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України ОСОБА_5 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.