Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 22 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 3 березня 2011 року щодо нього.

Вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 грудня 2010 року засуджений

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Молдови, не судимий,

за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років;

за ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 15 (п’ятнадцять) років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_5 визначено у виді позбавлення волі строком на 15 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.; на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1041 грн. 54 коп. і в рахунок відшкодування моральної шкоди – 35 000 грн.; на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди – 2646 грн. 73 коп. і в рахунок відшкодування моральної шкоди – 20 000 грн.; на користь науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Миколаївській області в рахунок відшкодування витрат на проведення судово-криміналістичних експертиз – 1924 грн. 82 коп.

За вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним в тому, що він 1 травня 2010 року протягом дня на березі лиману, а потім у дворі будинку АДРЕСА_1 вживав спиртні напої зі своїми знайомими. Після 22 години брати ОСОБА_11 і ОСОБА_12, з якими він відпочивав, на належному останньому автомобілі ВАЗ-2106 поїхали, а ОСОБА_5 з сусідами ОСОБА_13 продовжував вживати спиртні напої. Через деякий час ОСОБА_12 повернувся і повідомив ОСОБА_5 про те, що біля сільського клубу відбувся конфлікт, в ході якого вдарили його брата – ОСОБА_11 і попросив ОСОБА_5 поїхати з ним, щоб з’ясувати причину конфлікту, проте ОСОБА_5 за наполяганням ОСОБА_13 відмовився.

Приблизно у 00 годин 15 хвилин ОСОБА_5, бажаючи взяти участь в з’ясуванні причин конфлікту, взявши з собою кухонний ніж і усвідомлюючи, що в ході з’ясування відносин може застосувати його проти інших осіб для заподіяння тілесних ушкоджень, та спричинити смерть потерпілим, попрямував в напрямку клубу. На вул. Набережній, він зустрів автомобіль в якому знаходились ОСОБА_12, ОСОБА_8 і ОСОБА_10, які їхали за спиртним, маючи намір випили за примирення.

ОСОБА_5, знаходячись в стані алкогольного сп’яніння, агресивно настроєний, не зважаючи на пояснення ОСОБА_8 і ОСОБА_10. про те, що вони не причетні до конфлікту з ОСОБА_11, почав безпричинно звинувачувати їх в побитті останнього, провокуючи подальший конфлікт.

В ході сварки, на ґрунті виниклих неприязних стосунків, у ОСОБА_5 несподівано виник намір на позбавлення життя потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_10. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_5 наблизився до ОСОБА_8, який відійшов у бік, щоб по телефону повідомити знайомих про передбачуване їх побиття, і зі значною силою завдав йому ножем удар в черевну область. Свій намір, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_8, ОСОБА_5 не довів до кінця з причин, не залежних від його волі, оскільки у цей момент, побачивши агресивну поведінку ОСОБА_5, до нього підбіг ОСОБА_10, ОСОБА_8 встиг відійти на іншу сторону дороги, де від отриманого ножового поранення впав на землю.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, направлений на позбавлення життя двох осіб, ОСОБА_5 завдав ОСОБА_10 не менше двох ударів руками в область обличчя і шиї, потім зі значною силою – два удари ножем в черевну і поперекову області.

Умисними діями ОСОБА_5 були заподіяні тілесні ушкодження: ОСОБА_8 – у вигляді проникаючого ножового поранення черевної порожнини з ушкодженням печінки і жовчного міхура, внутрішньочеревної кровотечі; ОСОБА_10 – у вигляді двох колото-різаних проникаючих поранень черевної порожнини на передній черевній стінці і в поперековій області.

ОСОБА_8 життя було врятоване завдяки своєчасній медичній допомозі. ОСОБА_10 помер по дорозі до лікарні внаслідок гострої втрати крові, що розвинулась в результаті внутрішньочеревної кровотечі, яка утворилася при ушкодженні черевної аорти, внаслідок проникаючого колото-різаного поранення передньої черевної стінки.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 3 березня 2011 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляції ОСОБА_5 та його захисника – без задоволення.

У касаційних скаргах, аналогічних за змістом апеляційним скаргам, засуджений та його захисник порушують питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 та направлення справи на додаткове розслідування у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю, неповнотою дізнання, досудового, судового слідства та істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

При цьому, вказують, що судами не взято до уваги показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_5 діяв в межах необхідної оборони.

Крім того, зазначають, що при проведенні досудового слідства, а також під час розгляду справи в судах, було порушено право ОСОБА_5, громадянина Молдови, на захист, так як всупереч вимогам ст. 19 КПК України його було позбавлено права давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, виступати в суді на молдавській мові та користуватися послугами перекладача.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарг засудженого та його захисника; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як видно із змісту касаційних скарг засудженого та його захисника, вони, фактично посилаються на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засудженого ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні відносних, допустимих та достатніх доказах, які отримали належну оцінку

У зв’язку з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано були покладені вказані докази в основу обвинувального вироку і за встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_5 кваліфіковані правильно.

Даних, які б свідчили, що в справі неправильно застосовано кримінальний закон, не встановлено.

Об’єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляції засудженого, аналогічних за змістом викладеним у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Тому підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів по справі та кваліфікації дій засудженого у колегії суддів немає.

Що стосується доводів касаційних скарг про порушення права засудженого на захист, то вони теж необґрунтовані.

Відповідно до ст. 19 КПК України особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача. При цьому, слідчі і судові документи вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або на іншу мову, якою він володіє.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на досудовому слідстві слідчі дії за участю ОСОБА_5 проводилися російською мовою, якою складений і обвинувальний висновок (т. 3 а. с. 179), під час допиту його як обвинуваченого він заявляв, що його рідною мовою є російська мова (т. 1 а. с. 151,166; т. 3 . а. с. 54). В судовому засіданні його захисник заявив клопотання про розгляд справи російською мовою у зв’язку з тим, що ОСОБА_5 є громадянином Республіки Молдови та володіє лише російською та молдовськими мовами, тому суд на місці постановив вести судове засідання російською мовою. (т. 3 а. с. 267). При цьому з протоколу судового засіданні вбачається, що ніяких заперечень щодо цього не поступило. Вирок викладений російською мовою. В процесі досудового і судового слідства засуджений та його захисник не заявляли клопотання про бажання користуватися послугами перекладача.

Також, не можна стверджувати, що було порушено право засудженого на захист, так як в нього був захисник. Більше того, після вручення вироку ОСОБА_5 подав апеляцію (т. 3 а. с. 319), що свідчить про те, що він розумів зміст вироку та не погоджувався з ним.

Крім того, подана засудженим касаційна скарга написана ним власноручно також російською мовою, в якій він порушує питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень та мотивує, в чому полягає їх незаконність.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що право на захист ОСОБА_5 порушено не було.

А тому істотних порушень кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не вбачає.

Покарання призначене ОСОБА_5 з урахуванням вимог ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 3 березня 2011 року щодо засудженого за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115 КК України ОСОБА_5 залишити без зміни.

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.