Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г.О.,

суддів Сахна Р.І., Єлфімова О.В.,

за участю прокурора Міщенко Т.М.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 вересня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Кіровоградської області на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 7 лютого 2011 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 лютого 2005 року за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов’язку з’являтись на реєстрацію до органів відуючих виконанням покарання, звільнено засудженого з-під варти з залу суду, змінено міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, викладених у вироку, 19 жовтня 2010 року приблизно о 15 годині 45 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння відкрито заволодів належними ОСОБА_2 грошима в сумі 200 гривень із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, завдавши йому декілька ударів в груди.

У касаційній скарзі заступник прокурора Кіровоградської області, не оспорюючи доведеність винності засудженого та правильність кваліфікації його дій, порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. При цьому вказує на те, що суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів та дані про його особу. Крім того, звертає увагу на неправильність вказівки суду про зміну запобіжного заходу в резолютивній частині вироку, вказує на невідповідність покладеного на засудженого обов’язку, передбаченого п. 4 ст. 76 КК України змісту закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, засудженого ОСОБА_1, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї засудженого ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, за який його засуджено, ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку доказах, які досліджені в судовому засіданні в порядку

ч. 3 ст. 299 КПК України та детально викладені у вироку.

Наведені у касаційній скарзі прокурора доводи про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання внаслідок м’якості не є переконливими.

Покарання відповідає вимогам ст. 65 КК і призначене з урахуванням характеру, ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину і даних про його особу. Суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, оскільки ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненні злочину, повністю визнав свою вину, добровільно відшкодував завданий збиток, позитивно характеризується, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, не має судимості, працює. Це рішення суду належним чином умотивоване і відповідає вимогам кримінального закону.

Крім того, питання про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням у судових дебатах порушив саме прокурор.

Доводи прокурора про те, що суд безпідставно в резолютивні частині вироку звільнив засудженого ОСОБА_1 з-під варти з зали суду та змінив запобіжний захід на підписку про невиїзд, оскільки на думку прокурора в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 ні органом досудового слідства ні судом міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не обиралася, колегія суддів вважає безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 січня 2011 року було змінено міру запобіжного заходу ОСОБА_1 з підписки про невиїзд на утримання під вартою в СІЗО 14 ( а. с. 146), якого було затримано 14 січня 2011 року та поміщено в ІТТ Кіровоградського МВ для подальшого етапування його в СІЗО м. Кіровограда.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування судового рішення по справі, не встановлено.

Разом з тим, в порядку ст. 409 КПК України суду першої інстанції необхідно уточнити назву органу на який покладено контроль за виконання обов’язку, передбаченого ст. 76 КК України.

Керуючись статтями 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 7 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області – без задоволення.