Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Британчука В.В.,

суддів Марчук Н.О., Матієк Т.В.,

з участю прокурора Матюшевої О.В.

розглянула в судовому засіданні 27 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 2 грудня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2011 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз 17 вересня 2010 року за ч. 1 ст. 164, ст. 71, 72 КК України на 4 роки 2 місяці позбавлення волі,

засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України до призначеного судом покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 вересня 2010 року і остаточно визначено до відбування 4 роки 4 місяці позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2011 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено.

Виключено з резолютивної частини вироку посилання суду на застосування ст. 71 КК України.

У решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 8 вересня 2010 року приблизно о 20 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння по вул. П.Слинька у м. Лубни Полтавської області, вчинив на ОСОБА_2 напад із застосуванням до потерпілої насильства, що є небезпечним для її життя і здоров’я, та заволодів майном останньої на загальну суму 730 грн.

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі та доповненнях до неї просив змінити вирок та ухвалу у зв’язку із неправильним застосуванням кримінального закону. Своє прохання мотивував тим, що судами при призначенні покарання безпідставно застосовано положення ч. 4 ст. 70 КК України та частково приєднано покарання, від відбування якого він звільнений за постановою суду ще у 2009 році. Також висловив свою незгоду із призначеним покаранням за вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 вересня 2010 року з цих же підстав.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив закрити касаційне провадження, оскільки, на його думку, ОСОБА_1 оскаржував вирок від 17.09.2010 року, щодо якого він пропустив передбачений строк на касаційне оскарження і у встановленому порядку не вирішив питання про його поновлення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних у справі доказах, зокрема, показаннях самого засудженого, який в судовому засіданні повністю визнав свою вину та показав про обставини вчиненого злочину. У зв’язку з повним визнанням засудженим своєї вини докази по справі досліджувалися за правилами ч. 3 ст. 299 КПК України.

Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 187 КК України.

Суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, вимог ст.ст. 65 – 67 КК України (2341-14) не порушив. Призначене засудженому покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Доводи засудженого, наведені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами кримінального закону є безпідставними.

Суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів, обґрунтовано врахували, що засуджений вчинив злочин, за який його притягнуто до кримінальної відповідальності, до постановлення попереднього вироку, й правомірно застосували положення ч. 4 ст. 70 КК України.

Не заслуговують на увагу посилання засудженого на те, що він звільнений від відбування призначеного за вироком від 21 серпня 2006 року покарання у виді 4 років позбавлення волі, і тому це покарання не повинно було враховуватись при визначенні остаточного покарання за вироком від 2 грудня 2010 року. Оскільки з матеріалів справи вбачається, що 10 червня 2010 року Лубенський міськрайонний суд Полтавської області своєю постановою при повторному розгляді подання Миргородського МВКВІ УДДУ ПВП у Полтавській області відмовив у звільненні ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування судових рішень, не встановлено.

Враховуючи, що засуджений у поданій касаційній скарзі порушував питання про зміну вироку суду першої інстанції від 2 грудня 2010 року та ухвали суду апеляційної інстанції від 17 лютого 2011 року, своєчасно звернувшись до касаційного суду та навівши відповідні доводи, колегія суддів не вбачає підстав для закриття касаційного провадження, як про це просив прокурор.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 2 грудня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.