Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г.О.,

суддів Крещенка А.М., Єлфімова О.В.,

з участю прокурора Шевченко О.О.

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 27 вересня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Луганської області на вирок Кам’янобрідського районного суду міста Луганська від 21 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Вироком Кам’янобрідського районного суду міста Луганська від 21 вересня 2010 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що не має

судимості відповідно до ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі; за ч. 3 ст. 187 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією всього належного йому майна.

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, такого, що не має

судимості відповідно до ст. 89 КК України

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов’язків, передбачених п.п. 2, 3 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 150 грн. 24 коп. на користь НДЕКЦ УМС України в Луганській області за проведення дактилоскопічної експертизи.

У вироку вирішено долю речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними та засуджено за вчинення наступних злочинів.

27. 05. 2010 року, близько 1 години ночі ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в будинку АДРЕСА_1, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, реалізуючи свій умисел на таємне викрадення чужого майна, склав у пакет DVD- програвач, що належить ОСОБА_5, однак з причин, що не залежали від його волі, не довів злочин до кінця.

Цього ж дня, близько 20 год. ОСОБА_1, перебуваючи в алкогольному сп’янінні, з метою скоєння розбійного нападу та заволодіння чужим майном, проник до будинку АДРЕСА_1, де проживала потерпіла ОСОБА_5 Після чого покликав за собою ОСОБА_2, якому запропонував за плату придбати у нього телевізор та DVD-програвач. Реалізуючи злочинний намір, діючи за попередньою змовою, ОСОБА_1 наказав ОСОБА_2 забрати телевізор вартістю 450 грн.. Коли останній почав відключати телевізор від електромережі, потерпіла ОСОБА_5 намагалась чинити опір, однак ОСОБА_1 застосував до неї насильство, яке є небезпечним для її здоров’я, спричинивши останній легкі тілесні ушкодження. В цей час, ОСОБА_2 спостерігаючи за діями ОСОБА_1, та усвідомлюючи їх противоправний характер, відкрито викрав вказаний телевізор, а ОСОБА_1 відкрито заволодів DVD- програвачем, вартістю 312, 8 грн. та двома пультами до нього.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2011 року вирок міського суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення норм кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених внаслідок м’якості, ставить питання про скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд. Крім того, зазначає, що кваліфікуюча ознака за ч. 3 ст. 187 КК України –

скоєння розбою за попередньою змовою групою осіб підлягає виключенню із обвинувачення ОСОБА_1, оскільки в його діях мав місце ексцес виконавця. Також вказує на невірно вирішене судом питання про судові витрати, та порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Шевченко О.О., яка частково підтримала касаційну скаргу та просила судові рішення щодо

ОСОБА_1 змінити, виключивши з них кваліфікуючу ознаку за ч. 3 ст. 187 КК України - скоєння розбою за попередньою змовою групою осіб та визначити засудженим дольовий порядок відшкодування судових витрат, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно матеріалів справи за епізодом заволодіння майном потерпілої ОСОБА_5 від 27 травня 2010 року ОСОБА_1 органами досудового слідства пред’явлено обвинувачення за скоєння розбою, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, тобто з ОСОБА_2, поєднаному з проникненням у житло і дії його кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК України, а ОСОБА_2 - як грабіж, вчинений за попередньою змовою групою осіб, тобто з ОСОБА_1 і дії його кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України.

Розглянувши справу, суд постановив вирок і дії засуджених кваліфікував за зазначеними нормами кримінального закону.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що кваліфікуюча ознака за ч. 3 ст. 187 КК України - скоєння розбою за попередньою змовою групою осіб в обвинуваченні ОСОБА_1 вмінена безпідставно, оскільки він, діючи на власний розсуд, вийшов за межі попередньої домовленості з ОСОБА_2 і застосував до потерпілої насильство небезпечне для її здоров’я у результаті чого заволодів її майном. За таких обставин ця кваліфікуюча ознака підлягає виключенню з обвинувачення ОСОБА_1

Засуджений ОСОБА_2 такого насильства до потерпілої не застосовував, а тому дії його, в межах пред’явленого обвинувачення, суд кваліфікував за ч. 2 ст. 186 КК України вірно.

При перевірці вироку щодо ОСОБА_1 апеляційний суд не звернув уваги на зазначене порушення закону і не усунув його.

За таких обставин касаційна скарга прокурора у цій частині підлягає задоволенню.

Також слушними є доводи прокурора про неправильне вирішення судом питання про судові витрати.

Згідно до вимог ст. 93 КПК України в тому разі, якщо винними буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них.

При вирішенні питання про стягнення судових витрат, суд не врахував вимог зазначеного закону і стягнув їх із засуджених у солідарному порядку, тоді як необхідно було стягнути у дольовому порядку.

Твердження прокурора про те, що призначене кожному із засуджених покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та їх особам внаслідок м’якості, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи ступінь тяжкості злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Призначаючи покарання ОСОБА_1, суд врахував характер та ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, один із яких є особливо тяжким злочином, дані про особу винного, який за містом проживання характеризується задовільно, в силу ст. 89 КК України є несудимим і дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого із призначенням йому покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 187 КК України.

Також слід зазначити, що хоча внаслідок виключення з вироку кваліфікуючої ознаки обсяг обвинувачення ОСОБА_1 зменшився, однак призначене йому покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, їх кількість, відомості про особу винного та обставини, що впливають на покарання, зміні не підлягає.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який за законом віднесено до тяжкого злочину, дані про особу винного, який, в силу ст. 89 КК України є несудимим, на утриманні має малолітню дитину, а також наявність обставин, що пом’якшують його покарання – щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди потерпілій і дійшовши обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, правильно звільнив його від відбування покарання з випробуванням.

Згідно протоколу судового засідання прокурор у судових дебатах теж просив суд призначити саме таке покарання із звільненням ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням.

Наявність обставини, що обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння не є безумовною підставою для скасування рішень суду щодо засуджених через м’якість призначеного покарання.

Призначене покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення кожного засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Доводи прокурора про неправильно зазначене у вироку прізвище прокурора, який підтримував обвинувачення у суді першої інстанції, не можуть слугувати підставою для скасування чи зміни вироку, оскільки це питання може бути вирішено судом у порядку виконання вироку за клопотанням того ж прокурора.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Кам’янобрідського районного суду міста Луганська від 21 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключити з кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 187 КК України кваліфікуючу ознаку – розбій вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Ці ж рішення суду в частині солідарного стягнення з засуджених судових витрат змінити, стягнувши з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 75 гривень 12 копійок на користь НДЕКЦ УМС України в Луганській області.