Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор’євої І.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Широян Т.А.,

з участю прокурора Голюги В.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 вересня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 1 березня 2011 року щодо ОСОБА_1

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від

24 грудня 2010 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, неодноразово судимого, останній раз 29 лютого 2008 року за ч. 1 ст. 309 КК України на 3 роки 2 місяці позбавлення волі, звільненого умовно-достроково на строк 7 місяців 8 днів, засуджено за ст. 395 КК України на два місяці арешту.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_1 визначено остаточне покарання – вісім місяців позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 1 березня 2011 року вирок змінено. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 395 КК України на два місяці арешту, й на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків визначено остаточне покарання – чотири місяці позбавлення волі. У решті вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у порушенні правил адміністративного нагляду, яке він вчинив за таких обставин.

12 березня 2010 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області виніс постанову, якою встановив ОСОБА_1 адміністративний нагляд строком на 1 рік із покладенням на нього обмежень та зобов’язань, а саме, періодично з’являтися у визначені йому дні та час для реєстрації у МРВ УМВС України; не виходити з приватного будинковолодіння упродовж зазначеного часу без письмового дозволу керівництва органу внутрішніх справ; не виїжджати за межі місця (пункту) проживання на інше постійне чи тимчасове перебування без дозволу керівництва органу внутрішніх справ. ОСОБА_1 із цією постановою був ознайомлений та попереджений про настання кримінальної відповідальності за порушення правил адміністративного нагляду.

Попри це, з липня 2010 року ОСОБА_1 порушив встановлені йому обмеження й без письмового дозволу органів внутрішніх справ самовільно залишив місце проживання – будинок АДРЕСА_1.

Фактичні обставини справи, доведеність винності ОСОБА_1 у злочині та кримінально-правову оцінку діяння за ст. 395 КК України ніхто з учасників процесу не оспорює, у тому числі прокурор у своїй касаційній скарзі.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду через неправильне застосування кримінального закону. Зокрема, посилається на те, що визначене апеляційним судом остаточне покарання є меншим за невідбуту частину покарання за попереднім вироком, що суперечить ст. 71 КК України.

У доповнені до касаційної скарги, яке надійшло 23 вересня 2011 року, прокурор ставить питання про скасування ухвали в зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Зі справи видно, що постановою суду від 12 березня 2010 року ОСОБА_1 було умовно-достроково звільнено на строк 7 місяців 8 днів від відбування покарання, визначеного попереднім вироком від 29 лютого 2008 року, яким за ч. 1 ст. 309 КК України його було засуджено на 3 роки 2 місяці позбавлення волі. За новий злочин, яким у даній справі є діяння, передбачене ст. 395 КК України, апеляційний суд обрав ОСОБА_1 покарання 2 місяці арешту й, коли визначав остаточне покарання за сукупністю вироків, приєднав частину невідбутого покарання за попереднім вироком, внаслідок чого це покарання вийшло більшим від покарання за новим вироком, але меншим від невідбутої частини за попереднім вироком.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Наведене дає підстави вважати, що суд у питанні про вид та міру покарання неправильно застосував кримінальний закон. За таких обставин ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, за наслідками якого необхідно прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Якщо під час нового апеляційного розгляду суд дійде висновку про доведеність обвинувачення ОСОБА_1 у поставлених йому в провину порушеннях правил адміністративного нагляду, погодиться з обставинами їх скоєння та обґрунтуванням, наведеним на підтвердження обвинувачення, то при визначенні нового покарання слід врахувати положення статті 71 КК України.

Що стосується доводів доповнення до касаційної скарги, в якому порушується питання про м’якість призначеного засудженому покарання, то воно не може бути прийнято до розгляду, оскільки відповідно до вимог

ст. 390 КПК України внесення до касаційної скарги змін, які тягнуть погіршення становища засудженого за межами строку на касаційне оскарження не допускається.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені доповнення до касаційної скарги прокурора надійшли 23 вересня 2011 року, тобто після закінчення строку на касаційне оскарження, який закінчився 1 червня 2011 року.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 1 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.