Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор’євої І.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Широян Т.А.,

з участю прокурора Голюги В.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 вересня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього.

Вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від

7 лютого 2011 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області 4 125 грн 60 коп судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 29 березня 2011 року вирок міськрайонного суду залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він

9 серпня 2010 року близько 18 години, керуючи автомобілем "Кіа Соренто" в с. Лутище Охтирського району Сумської області, порушив вимоги п. п. 11.3, 12.1, 12.2, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , рухався зі швидкістю

69,9 км/год, в місці заокруглення дороги праворуч не впорався з керуванням, допустив виїзд автомобіля на смугу зустрічного руху, де вчинив наїзд на малолітню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка рухалась на велосипеді. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на надмірну суворість призначеного покарання, порушує питання про зміну судових рішень та застосування ст. 75 КК України, а також не призначення додаткового покарання. Вважає, що суд не в повній мірі урахував обставини справи, дані про його особу, пом’якшуючи покарання обставини, думку потерпілих щодо покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про законність та обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винності

ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного злочину, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими судом і детально викладеними у вироку доказами.

Кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України є правильною.

При визначенні засудженому виду та розміру основного покарання, суд з дотриманням вимог ст. 65 КК України урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, ставлення винного до скоєного, його особу, обставини, що пом’якшують покарання. Зваживши на характер допущених ОСОБА_1 порушень Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , суд вірно визначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частини є безпідставними.

Разом із тим, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Колегія суддів вважає, що висновок суду про необхідність відбуття ОСОБА_1 реального основного покарання – обмеження волі не в повній мірі відповідає положенням ст. 50 КК України, оскільки не було належно враховано ряд обставин, які мають значення для призначення покарання.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинене ним діяння належить до необережних злочинів. Одразу після дорожньо-транспортної пригоди засуджений на своєму автомобілі відвіз потерпілу до лікарні, на досудовому слідстві надав пояснення про обставини наїзду, чим сприяв розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.

Із показань потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні вбачається, що засуджений ОСОБА_1 матеріально допомагав їм весь період лікування їх доньки, яке має тривати два роки. У зв’язку з чим вони висловили прохання про призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

Такі обставини є такими, що пом’якшують покарання та дають підстави вважати, що виправлення засудженого та попередження нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Під час перегляду справи за апеляційними скаргами засудженого та потерпілих про пом’якшення покарання, суд усіх наведених у них доводів не перевірив та свого рішення належним чином не мотивував. Зокрема, не звернув уваги на медичні документи про стан здоров’я ОСОБА_1, а також позицію потерпілих щодо покарання.

Також колегія суддів погоджується з доводами засудженого щодо зайнятості його суспільно-корисною працею, що підтверджено наданими ним до касаційного суду документами.

Тому вирок міськрайонного суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 підлягають зміні.

Керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від

7 лютого 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від

29 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання, призначеного йому місцевим судом за ч. 2 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк два роки, з випробуванням з іспитовим строком три роки з покладенням обов’язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінальну-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

У решті судові рішення залишити без зміни.