Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 27 вересня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 січня 2011 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що не має судимості,

- за ч. 2 ст. 366 КК України на два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських обов’язків строком на три роки;

- за ч. 3 ст. 212 КК України на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських обов’язків, строком на три роки з конфіскацією майна, яке є власністю засудженої.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських обов’язків, строком на три роки, з конфіскацією майна, що є власністю засудженої.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських обов’язків, строком на три роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 88220 грн до державного бюджету, судових витрат 2542,40 грн на користь Львівського НДІ судових експертиз за проведення криміналістичних експертиз.

Вирішено питання про речові докази.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

ОСОБА_5 визнано винною в тому, що вона, будучи головним бухгалтером ВКФ ТОВ "К.К.К.", тобто службовою особою, у період з 1 січня 2000 року по 1 липня 2002 року, в неустановленому слідством місці скоїла службове підроблення, тобто внесла до офіційних документів: накладних від 23 серпня 2001 року№ 2, від 24 жовтня 2001 року № 8, від 1 листопада 2001 року № 9, від 26 листопада 2001 року № 10, від 4 грудня 2001 року № 11, від 12 грудня 2001 року № 12, від 24 грудня 2001 року № 13, від 21 січня 2002 року № 1, від 1 лютого 2002 року № 2, від 7 лютого 2002 року № 3, від 14 лютого 2002 року № 4, від 21 лютого 2002 року № 6, від 13 березня 2002 року № 7, від 20 березня 2002 року № 8; податкових накладних: від 23 серпня 2001 року № 2, від 24 жовтня 2001 року № 8, від 1 листопада 2001 року № 9, від 26 листопада 2001 року № 10, № 11 від 4 грудня 2001 року, № 12 від 12 грудня 2001 року, № 13 від 24 грудня 2001 року, № 1 від 21 січня 2002 року, № 2 від 1 лютого 2002 року, № 3 від 7 лютого 2002 року, № 4 від 14 лютого 2002 року, № 6 від 21 лютого 2002 року, № 7 від 13 березня 2002 року, № 8 від 20 березня 2002 року; приймально-здавальних актів без номера від 23 серпня 2001 року, № 8 від 24 жовтня 2001 року, № 9 від 1 листопада 2001 року, № 10 від 26 листопада 2001 року, № 11 від 4 грудня 2001 року, № 12 від 12 грудня 2001 року, № 13 від 24 грудня 2001 року, № 1 від 21 січня 2002 року, № 2 від 1 лютого 2002 року, № 3 від 7 лютого 2002 року, № 4 від 14 лютого 2002 року, № 6 від 21 лютого 2002 року, № 7 від 13 березня 2002 року, № 8 від 20 березня 2002 року, та підробила підписи в графі "Виконавчий директор ВКФ ТОВ "К.К.К.", а також підробила підписи в графі "Виконавчий директор ВКФ ТОВ "К.К.К." наказу № 14 від 30 червня 2001 року, в графі "орендар О.М. Ковальов" договору оренди № 8 від 1 вересня 2001 року, в графі "директор" угоди № 1 від 23 серпня 2001 року, засвідчила в них таким чином фінансово-господарські операції ВКФ ТОВ "К.К.К." дії, що повністю не відповідають дійсності, чим спричинила тяжкі наслідки у виді несплати податків до державного бюджету у в розмірі 88200 грн.

Крім того, ОСОБА_5 у період часу з 1 січня 2000 року по 1 липня 2002 року, будучи головним бухгалтером ВКФ ТОВ "К.К.К.", тобто службовою особою, за попередньою змовою з неустановленою слідством особою у спосіб зменшення оподаткованого доходу приховувала об’єкти оподаткування, занижуючи об’єкти оподаткування, завищуючи валові витрати підприємства, внаслідок чого, ухилилася від нарахування та сплати до державного бюджету податку на прибуток у розмірі 54304 грн.

Також, ОСОБА_5 в указаний період за попередньою змовою з неустановленою слідством особою не нарахувала та не сплатила до державного бюджету податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі 33916 грн шляхом умисного заниження вказаного зобов’язання з операцій, передбачених ВКФ ТОВ "К.К.К." з відвантаження ТОВ "Ритм" вузлів та агрегатів згідно з податковою накладною від 31 серпня 2001 року № 4 на суму 14720 грн, у тому числі ПДВ -2453,40 грн від надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства з ТОВ "Ритм" у розмірі 11618,40 грн, у тому числі ПДВ 1936 грн та безпідставно зависила податковий кредит від проведення фінансово-господарських операцій підприємства, не підтвердивши їх податковими накладними. Внаслідок цього умисно ухилилася від нарахування та спати до державного бюджету податку на додану вартість за серпень 2001 року – 8234 грн, вересень 2001 року – 725 грн, жовтень 2001 року – 2 538 грн, листопад 2001 року – 4312 грн, грудень 2001 року – 8083 грн, січень 2002 року – 782 грн, лютий 2002 року – 4998 грн, березень 2002 року – 2308 грн, травень 2002 року – 1963 грн, усього на загальну суму 33916 грн. Таким чином, ОСОБА_5 у період з 1 січня 2000 року по 1 липня 2002 року ухилилася від нарахування та сплати до державного бюджету ПДВ у розмірі 3 916 грн та податку на прибуток у розмірі 54304 грн, усього на загальну суму 88220 грн, тобто в особливо великих розмірах.

У касаційній скарзі прокурор порушив питання про скасування вироку суду щодо ОСОБА_5 та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженої внаслідок м’якості. При цьому послався на необґрунтованість застосування до ОСОБА_5 ст. 75 КК України та на порушення вимог статей 67, 77 КК України при призначенні засудженій покарання.

Заслухавши доповідь судді судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, думку прокурора Сорокіної О.А., яка частково підтримала касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Подія злочинів, доведеність вини ОСОБА_5 у їх скоєнні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 212 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Твердження прокурора про те, що суд безпідставно призначив ОСОБА_5 м’яке покарання, є непереконливим.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Із матеріалів справи вбачається, що при вирішенні питання про призначення ОСОБА_5 покарання суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, обставини, що обтяжують і пом’якшують покарання, відношення засудженої до вчинених злочинів, конкретні обставини справи, дані про особу засудженої.

Згідно зі ст. 75 КК України у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Як убачається з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_5 із застосуванням ст. 75 КК України міськрайонний суд дотримався вказаних вимог закону: врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених нею злочинів, усі обставини справи у їх сукупності, дані про особу винної, обставини, які пом’якшують покарання: визнання й усвідомлення вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також обставини, які обтяжують покарання: вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, настання тяжких наслідків, і дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженої та попередження нових злочинів при звільненні її від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 21 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, однакові за видом і розміром покарання підлягають поглиненню, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК України (2341-14) .

Вироком суду, ОСОБА_5 було призначено додаткові покарання за кожний із вчинених нею злочинів у максимальних межах санкцій указаних вище статей КК України (2341-14) , у зв’язку з чим доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що суд помилково призначив їй додаткове покарання за принципом поглинення, є безпідставними.

Оскільки санкціями ч. 2 ст. 366 та ч. 3 ст. 212 КК України передбачено максимальний строк для додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до трьох років, місцевий суд вимог закону не порушив.

Згідно зі ст. 77 КК України в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Як убачається з вироку, суд призначив ОСОБА_5 покарання із застосуванням статей 70, 75, 76 КК України, звільнивши її від відбування покарання відповідно до вимог ст. 77 КК України.

Згідно з ч. 4 ст. 67 КК України в разі, якщо будь-яка з обставин, яка обтяжує покарання, передбачена як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

З огляду на зазначені положення ч. 4 ст. 67 КК України доводи касаційної скарги в частині, що стосуються безпідставного врахування в якості обставин, які обтяжують покарання, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та заподіяння злочином тяжких наслідків, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 67 КК України підлягають задоволенню.

За таких обставин з вироку слід виключити посилання суду як на обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та заподіяння злочином тяжких наслідків.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 січня 2011 року щодо ОСОБА_5 змінити, виключити з його мотивувальної частини вказівку про врахування в якості обставин, що обтяжують покарання, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та заподіяння злочином тяжких наслідків.