Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого-судді

Британчука В.В.,

суддів

Матієк Т.В., Марчук Н.О.,

з участю прокурора

Вергізової Л.А.,

розглянула в судовому засіданні 27 вересня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на вирок Київського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2010 року щодо ОСОБА_5

Вироком Київського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2010 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 29.08.2007 року за ст.ст. 185 ч. 3, 186 ч. 3, 15 ч. 3, 185 ч. 3 КК України на 2 роки позбавлення волі, звільненого по відбуттю покарання 22.12.2008 року,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на нього обов’язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 6000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

В апеляційному порядку дане судове рішення не переглядалося.

Як установив суд, 17 червня 2010 року, приблизно о 3 годині 30 хвилин, ОСОБА_5 умисно, повторно, з корисливих мотивів, шляхом використання наявних у нього ключів, проник у приміщення магазину "Фортіс", розташованого на АДРЕСА_1, звідки таємно викрав гроші в сумі 6000 грн. та вхідні металеві двері вартістю 2850 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушив питання про скасування вироку в зв’язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, неправильного застосування кримінального закону і направлення справи на новий судовий розгляд. Зокрема, зазначив, що суд при призначенні засудженому покарання не врахував того, що ОСОБА_5 раніше судимий за тяжкі корисливі злочини, на шлях виправлення не став і знову вчинив корисливий злочин, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність. Крім того, прокурор вказав, що завдану шкоду засудженим добровільно не відшкодовано, а тому рішення суду про звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням є необґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав скаргу, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні ним зазначеного у вироку злочину по суті не оспорюються у касаційній скарзі, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, яким судом дано належну оцінку. Кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 185 КК України відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи.

Водночас, доводи прокурора про м’якість призначеного засудженому покарання внаслідок безпідставного звільнення його від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Як убачається з вироку суду, при призначенні ОСОБА_5 покарання суд виходив з того, що засуджений позитивно характеризується, визнав свою вину та щиро розкаявся у скоєному.

Разом з тим, при вирішенні питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, судом не було в достатній мірі враховано усі дані про особу засудженого, який раніше судимий за вчинення тяжких корисливих злочинів, на шлях виправлення не став та вчинив новий тяжкий злочин через півтора роки після звільнення з місць позбавлення волі, що вказує на підвищену суспільну небезпечність даної особи для суспільства.

Крім того, ОСОБА_5 не відшкодував у добровільному порядку завдану злочином шкоду в сумі 6000 грн., а викрадені ним двері були повернуті потерпілому не засудженим, а працівниками міліції (а.с. 48), що викликає сумнів у щирому каятті засудженого та його бажанні стати на шлях виправлення.

За наведених обставин висновки суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_5 без реального відбування ним покарання є непереконливими.

Виходячи з наведеного, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, у процесі якого суду необхідно всебічно дослідити обставини справи та дані про особу засудженого і прийняти законне й обґрунтоване рішення. Якщо під час нового розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у тому ж обсязі, то призначене йому покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України слід вважати м’яким.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Вирок Київського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.