Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 27 вересня 2011 року матеріали справи за касаційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_5 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 17 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 лютого 2011 року.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 17 грудня 2010 року справу щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КК України у зв’язку з його смертю.

Матеріалами справи встановлено, що під час застосування примусових заходів ОСОБА_6 23 липня 2010 року помер, у зв’язку з чим Галицький районний суд м. Львова постановою від 17 грудня 2010 року закрив справу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 лютого 2011 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_5 порушував питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 з підстав неправильного застосування судами кримінального і кримінально-процесуального закону. Свої вимоги обґрунтовував тим, що судом не була з’ясована думка близьких родичів померлого, зокрема сина та доньки, щодо необхідності подальшого провадження по справі з метою можливої його реабілітації. Указував на наявність підстав для закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_6 на підставі п. 2 ст. 6 КПК України та просив суд касаційної інстанції постановити рішення, яким закрити справу за відсутністю в діянні складу злочину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Пересунька С.В., який просив скасувати судові рішення й направити справу на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до положень п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України кримінальна справа не може бути закрита щодо померлого у випадку, коли провадження у справі є необхідним для реабілітації померлого. З цієї підстави органи досудового слідства не вправі закрити справу через смерть обвинуваченого чи особи до якої застосовані примусові заходи медичного характеру у разі, коли близькі родичі і громадські організації з метою реабілітації померлого просять довести досудове слідство до кінця (ч. 3 ст. 215 КПК України). Виходячи зі змісту статей 248, 282 КПК України суддя під час попереднього та суд в процесі судового розгляду справи теж не вправі закрити справу із зазначеної підстави, коли заінтересовані особи з тією ж метою заперечували проти цього.

Аналіз наведених норм у їхньому взаємозв’язку та в поєднані з іншими нормами кримінально-процесуального закону вказує на те, що у разі смерті учасника процесу, стосовно якого провадиться досудове слідство, судовий розгляд, певних процесуальних можливостей набувають особи, які були пов’язані родинними чи соціальними зв’язками з померлим і зацікавлені у збереженні його доброго імені. Відповідно до цих можливостей такі особи вправі, зокрема, просити провадити судовий розгляд справи і винести кінцеве, обов’язкове до виконання, судове рішення з оцінкою дій померлого у суспільно небезпечному діянні.

Суд першої інстанції, установивши факт смерті ОСОБА_6, своєю постановою від 17 грудня 2010 року закрив справу у зв’язку зі смертю підсудного на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України, тобто закрив справу з нереабілітуючих підстав. При цьому, як видно з протоколу судового засідання захисник-адвокат ОСОБА_5 проти закриття справи з нереабілітуючих підстав заперечував, а суд не прийняв необхідних заходів для повідомлення про день та час розгляду справи близьких родичів померлого ОСОБА_6 для з’ясування їх думки про необхідність подальшого провадження по справі з метою можливої його реабілітації, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 215 КПК України.

У зв’язку з вищенаведеними порушеннями кримінально-процесуального закону постанову суду про закриття кримінальної справи не можна визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню з направлення справи на новий судовий розгляд, під час якого місцевому суду необхідно усунути наведені вище недоліки з урахуванням доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_5 та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Оскільки апеляційний суд, перевіряючи законність прийнятого судом першої інстанції рішення, на допущені порушення уваги не звернув, ухвала апеляційного суду також підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 17 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 лютого 2011 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.