Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А.,

суддів: Крижановського В.Я., Кульбаби В.М.,

за участю прокурора Парусова А.М.,

представника потерпілої ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні 29 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_2 на вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 14 січня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Житомирської області від 12 квітня 2011 року.

Вказаним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу на суму 4000 грн із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

ОСОБА_3 визнано винним і засуджено за те, що він 12 липня 2009 року близько 5-ї год. на вул. Б. Хмельницького в смт Попільні Попільнянського району Житомирської області, керуючи автомобілем ВАЗ-2107 в стані стомлення, всупереч вимогам пунктів 2.3 (б), 2.9 (а), 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , вчасно не побачив пішохода ОСОБА_2, яка йшла в попутному напрямку ближче до правого краю проїзної частини і скоїв на неї наїзд. Унаслідок цього ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження

середнього ступеня тяжкості.

У касаційній скарзі потерпіла поставила питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, обґрунтовуючи тим, що дії ОСОБА_3 невірно кваліфіковані за ч. 1, мають бути – за ч. 2 ст. 286 КК України. Так, на думку потерпілої, на час постановлення судових рішень не було встановлено ступінь тяжкості отриманих нею тілесних ушкоджень.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Правильність висновку суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, зазначеного у вироку, підтверджується доказами дослідженими судом, і не заперечується у касаційній скарзі.

Доводи скарги потерпілої щодо невизначення ступеня тяжкості отриманих нею тілесних ушкоджень та групи інвалідності на час постановлення судових рішень і як наслідок невірної кваліфікації дій засудженого ОСОБА_3 за ч. 1, а не за ч. 2 ст. 286 КК України, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, актом судово-медичного обстеження від 14 липня 2009 року № 84, висновками експерта від 7 серпня 2009 року № 128 та від 7 грудня 2009 року № 142 у ОСОБА_2 встановлені тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які не є небезпечними для життя, але тягнуть за собою тривалий розлад здоров’я.

Вказані висновки експертів та акт судово-медичного обстеження враховані судами при постановленні оскаржуваних потерпілою рішень.

Дії ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно, підстав вважати кваліфікацію його дій невірною немає.

Засудженому відповідно до вимог ст. 65 КК України призначено покарання – справедливе, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Цивільний позов вирішено згідно з вимогами законодавства. Підстав вважати явно несправедливим розмір суми, стягнутої з ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2, немає, якщо враховувати при цьому й порушення пункту 4.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) самою потерпілою, яка за наявності тротуару рухалася проїзною частиною.

Отже, оцінивши в сукупності докази у справі, суди першої та апеляційної інстанцій постановили законні й обґрунтовані судові рішення щодо ОСОБА_3, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 14 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 12 квітня 2011 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 – без задоволення.