5-2433к11 Про службову недбалість, зловживання владою і службовим становищем, а також службове підроблення, скоєні суддею, який був головою суду - 29.09.2011 Прийняття

Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи обраним суддею Печерського районного суду м. Києва рішенням сесії Київської міської ради народних депутатів від 25.10.1994 року та призначеним головою цього ж суду Указом Президента України від 24.06.1998 року, будучи посадовою особою, яка постійно здійснювала функцію судової влади – правосуддя, у період з 1996 року по 2001 рік вчинив службові злочини та злочини проти правосуддя, пов’язані з використанням службового становища. Так, ОСОБА_1 при здійсненні правосуддя, у порушення Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року (2862-12) , Закону України "Про судоустрій України" від 5.06.1981 року (2022-10) , а також присяги судді, не забезпечив повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків та допустив службову недбалість, зловживання владою і службовим становищем, а також службове підроблення.

Приховуючи факти зловживання владою та службової недбалості, переслідуючи при цьому мету утриматись на посаді судді та голови Печерського районного суду м. Києва, ОСОБА_1 реалізував свої кар’єристичні мотиви, спрямовані на отримання державних нагород та відзнак.

Внаслідок таких дій ОСОБА_1 були порушені права суб’єктів кримінального судочинства, у зв’язку з чим завдано істотної шкоди інтересам держави та правам громадян, що охороняються законом, підірвано авторитет та престиж держави Україна, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва, створено обстановку, що істотно ускладнювала здійснення правосуддя, спричинено матеріальну шкоду державі.

29.03.1996 року у приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4 суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 229-6, 42 КК України на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку строком на 2 роки. Однак, всупереч вимогам ст. ст. 87, 324, 335, 344, 404 КПК України, протокол судового засідання не підписав, у резолютивній частині вироку не призначив ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 229-20 КК України, за якою він обвинувачувався, та не зазначив – чи визнав його винним, чи виправдав за цією статтею; копію вироку у триденний строк після його проголошення не вручив засудженому, а також не направив її до органів внутрішніх справ за місцем проживання засудженого, у зв'язку з чим не було здійснено контролю за його поведінкою. Через істотні порушення кримінально-процесуального закону 11 жовтня 2002 року вирок було скасовано Верховним Судом України, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у виді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створено обстановку, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

4.06.1996 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва на вул. Гайцана, 4 суддя ОСОБА_1 постановив вирок, згідно з яким ОСОБА_4 засуджено за ст. 143 ч. 2 КК України (1960) до 1 року 9 місяців виправних робіт в інших місцях з конфіскацією 1/2 частини майна, яке належить їй на праві власності. За ст. ст. 148-5 ч. 2, 19-170 ч. 1 КК України (1960) (2001-05) ОСОБА_4 визнана невинною і виправдана у зв'язку з недоведеністю в її діях складу злочину. При цьому, під час досудового слідства, постановою слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві лейтенанта міліції ОСОБА_5 від 06.10.1995 року майно ОСОБА_4 описане та на нього накладено арешт. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. ст. 324, 344 КПК України, питання щодо подальшої долі майна, на яке накладено арешт, у вироку не вирішив, а копію вироку засудженій ОСОБА_4 направив лише 2.12.1998 року, тобто більше, ніж через 2 роки після постановлення та проголошення вироку, після скарг засудженої у різні інстанції. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинено тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави Україна, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва, створено обстановку, що ускладнювала здійснення основної функції суду – правосуддя та завдано значної шкоди свободам і інтересам гр-ки ОСОБА_4, що охороняються законом.

11.06.1996 року прокуратурою Печерського району м. Києва з метою оскарження вироку стосовно ОСОБА_4 від 4.06.1996 року до Печерського районного суду м. Києва внесено касаційне подання у зв'язку з м'якістю призначеного ОСОБА_4 покарання за ст. 143 ч. 2 КК України (1960) та її безпідставним виправданням за ст. ст.19-170 ч. 1, 148-5 ч. 2 КК України (1960року) (2001-05) . ОСОБА_1 умисно, в особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, з метою приховання факту не вирішення питання щодо описаного для забезпечення можливої конфіскації майна, використовуючи надану йому законом владу та службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст. ст. 347, 349 і 352 КПК України, про внесення касаційного подання осіб, інтересів яких стосувалось внесене подання (зокрема, засуджену ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_6), не повідомив, кримінальну справу щодо ОСОБА_4 до Київського міського суду з 12.06.1996 року не направляв. Лише 6.06.2001 року, тобто після порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1, кримінальна справа відносно ОСОБА_4 була направлена Печерським районним судом м. Києва до Київського міського суду для розгляду в касаційній інстанції і ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 26.06.2001 року вирок Печерського районного суду м. Києва відносно ОСОБА_4 в частині її засудження за ст. 143 ч. 2 КК України скасований із закриттям провадження у справі на підставі ст. ст. 6 п. 8, 363, 373 КПК України; касаційне подання прокурора залишено без задоволення, оскільки ОСОБА_4 20.09.1999 року була вбита. Внаслідок умисного не направлення суддею ОСОБА_1 кримінальної справи відносно ОСОБА_4 до Київського міського суду упродовж майже 5 років, вирок відносно неї не був своєчасно переглянутий у касаційному порядку, а, в подальшому, при розгляді Київським міським судом, була втрачена можливість врахувати доводи касаційного подання прокурора, в зв'язку з неможливістю перегляду виправдувального вироку відносно померлої та з підстав м'якості призначеного покарання.

Крім того, 14.12.1998 року засуджена ОСОБА_4 до Печерського районного суду м. Києва звернулася із заявою щодо вирішення питання про подальшу долю описаного під час попереднього слідства майна. 11.01.1999 року у невстановлений слідством час суддя ОСОБА_1 умисно, з мотивів особистої зацікавленості, з кар'єристичних спонукань, з метою приховання факту не вирішення ним у вироку відносно ОСОБА_4 питання про описане майно, усвідомлюючи, що такий факт може стати відомим у випадку оскарження ОСОБА_4 вироку суду в цій частині після постановлення зазначеного вироку, який не набув законної сили у зв'язку з внесеним касаційним поданням прокуратури Печерського району м. Києва, провів судове засідання та постановив завідомо неправосудну постанову, в якій вирішив питання, що підлягають вирішенню у вироку, – зняв арешт з майна ОСОБА_4, на яке під час досудового слідства було накладено арешт, при цьому, мотивуючи завідомо неправосудну постанову, послався на норми КПК України (1001-05) (ст. ст. 409, 411), які регулюють правовий режим інших кримінально-процесуальних відносин, що не виникли в даному випадку у зв'язку з ненабранням вироком відносно ОСОБА_4 законної сили. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави Україна, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м Києва, створення обстановки, що ускладнювала здійснення основної функції суду – правосуддя.

11.04.1996 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким засудив ОСОБА_7 за ст. 95 КК України (1960) до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 45 КК України (1960) умовно з іспитовим строком на 3 роки. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. ст. 324 та 334 КПК України, у мотивувальній частині вироку стосовно ОСОБА_7 не зазначив обставин, то визначили ступінь винності підсудного, доказів, на яких ґрунтувався висновок суду; мотивів, з яких суд відкидав певні докази; обставин, що пом'якшували або обтяжували відповідальність підсудного; мотивів зміни обвинувачення зі ст. 94 на ст. 95 КК України (1960) та підстав для визнання обвинувачення ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 94 КК України, необґрунтованим; не дав правову оцінку діям підсудного ОСОБА_7 щодо його обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 94 КК України, та не вирішив питання винності ОСОБА_7 у зазначеному злочині. Крім того, порушуючи ст.ст. 87, 344 КПК України, протокол судового засідання не підписав, копію вироку ОСОБА_7 не надав, внаслідок чого були спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва, створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

Крім того, ОСОБА_1 умисно, в особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, з метою приховання факту не складання (не написання) ним повного тексту вироку і не вирішення питань, що мають бути вирішені у вироку, використовуючи надану йому законом владу і службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст. ст. 401, 404 КПК України, не звернув вирок, що набрав чинності, до виконання і не направив його копію до органів внутрішніх справ за місцем проживання засудженого ОСОБА_8, внаслідок чого не було забезпечено контролю за поведінкою засудженого ОСОБА_8 Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створено обстановку, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

25.04.1996 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києві по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким засудив ОСОБА_9 за ст. ст. 101 ч. 3 та 86-1 КК України (1960) до 5 років і 5 місяців позбавлення волі без конфіскації майна, ОСОБА_10 за ст. 140 ч. 3 КК України (1960) до 4 років і 4 місяців позбавлення волі без конфіскації майна, а ОСОБА_11 за ст. 86-1 КК України до 4 років і 4 місяців позбавлення волі без конфіскації майна. Неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, ОСОБА_1, порушуючи вимоги ст.ст. 324, 334, 344 КПК України, мотивувальну частину вироку стосовно ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 не склав, у вироку не дав правову оцінку діям підсудних щодо їх обвинувачення у скоєнні злочинів: ОСОБА_9 – передбачених ст. ст. 94, 86-2 ч. 2, 82 ч. 4, 222 ч. 1 КК України; ОСОБА_12 – передбачених ст. ст. 86-2 ч. 2, 82 ч. 4 КК України, копію вироку засудженим не надав. Крім того, ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. 87 КПК України, протокол судового засідання не підписав, внаслідок чого були спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

25.04.1997 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4 суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким засудив ОСОБА_13 за ст. 143 ч. 2 КК України (1960) до 4 років позбавлення волі без конфіскації майна у виправно-трудовій колонії суворого режиму. ОСОБА_1,. неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. 324 КПК України, не дав правову оцінку діям підсудного ОСОБА_14 щодо обвинувачення його у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 101 КК України, та не вирішив питання, які підлягають вирішенню при постановленні вироку. Крім цього, ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. 87 КПК України, протокол судового засідання не підписав. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

30.07.1997 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким засудив ОСОБА_15 за ст. 17-141 ч. 1, 189-4 ч. 1 КК України (1960) (2001-05) до 3 років позбавлення волі без конфіскації майна, на підставі ст. 45 КК України (1960 року) умовно з іспитовим строком на 2 роки та сплатою штрафу на користь держави у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за ст. 140 ч. 2 КК України (1960) ОСОБА_15 виправданий за недоведеністю в його діях складу злочину. Цим же вироком ОСОБА_16 засуджено за ст. 189-4 ч. 1 КК України (1960)) до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 45 КК України (1960) умовно з іспитовим строком на 2 роки та сплатою штрафу на користь держави у розмірі 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за ст. 140 ч. 2 та 17-141 ч. 2 КК України (1960) (2001-05) ОСОБА_16 виправданий за недоведеністю в його діях складу злочину. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи вимоги ст.ст. 87, 324, 334, 344 КПК України, мотивувальну частину вироку стосовно ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не склав, не дав правової оцінки діям підсудного ОСОБА_15 щодо його обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 17, ч. 2 ст. 141 КК України, не вирішив питання щодо його винності у вчиненні зазначеного злочину, копію вироку ОСОБА_16 не надав, протокол судового засідання не підписав. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

Крім того, ОСОБА_1, умисно, у особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, з метою приховання факту не складання (не написання) ним повного тексту вироку, використовуючи надану йому законом владу та службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст. ст. 401, 404 КПК України, не звернув вирок, що набрав чинності, до виконання і не направив копію вироку до органів внутрішніх справ за місцем проживання засуджених ОСОБА_15 та ОСОБА_16, внаслідок чого не було забезпечено контролю за поведінкою засуджених ОСОБА_15 та ОСОБА_16 Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створено обстановку, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

4.09.1997 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 проголосив вирок стосовно ОСОБА_17 невстановленого слідством змісту. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст.ст. 87, 332, 344 КПК України протокол судового засідання не підписав, тексту вироку стосовно ОСОБА_17 не склав, копію вироку засудженому не надав. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

16.09.3 997 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул.Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив вирок, згідно з яким ОСОБА_18 був визнаний винним і засуджений за ст. 86-1 КК України (1960) із застосуванням ст. 44 КК України (1960), до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 45 КК України (1960) умовно з іспитовим строком на 2 роки із сплатою штрафу на користь держави в розмірі 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За пред'явленим обвинуваченням за ст. 143 ч. 2 КК України (1960) ОСОБА_18 виправданий за недоведеністю в його діях складу злочину. Неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, ОСОБА_1, порушуючи ст. 334 КПК України мотивувальну частину вироку стосовно ОСОБА_18 не склав, внаслідок чого спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави Україна, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва і створення обстановки, що ускладнювала здійснення основної функції суду – правосуддя.

Також, ОСОБА_1, умисно, у особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, з метою приховання факту не складання (не написання) певного тексту вирок)', використовуючи надану йому законом владу та службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст. ст. 401, 404 КПК України, не звернув вирок, що набрав чинності, до виконання і не направив копію вироку до органів внутрішніх справ за місцем проживання засудженого ОСОБА_18 та не виписав виконавчого листа щодо стягнення штрафу, внаслідок чого не було забезпечено контролю за поведінкою ОСОБА_18 Внаслідок того, що не було виписано виконавчого листа про стягнення штрафу з ОСОБА_18 на користь держави не надійшли кошти в розмірі І5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 255 грн.

Крім того, для опротестування вироку в порядку нагляду через неправильне застосування кримінального закону та у зв'язку з м'якістю призначеного покарання за тяжкий злочин, кримінальна справа відносно ОСОБА_18 7.12.1999 року витребовувалась прокуратурою Печерського району та 5.06.2000 року прокуратурою м. Києва, однак, ОСОБА_1 умисно, у особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, з метою приховання кримінальної справи та факту постановленого вироку, а також факту неналежного оформлення мотивувальної частини вироку, використовуючи надану йому законом владу та службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст. ст. 385, 386 КПК України та ст. 38 Закону України "Про прокуратуру", кримінальну справу стосовно ОСОБА_18 до органів прокуратури не направляв, мотивуючи свої незаконні дії формальними приводами, посилаючись на тривале перебування секретаря судового засідання на лікарняному. Внаслідок таких дій ОСОБА_1, у зв'язку з перебігом передбаченого ст. 385 КПК України річного строку для опротестування вироку, пов'язаного з необхідністю погіршення становища засудженого, прокуратура м. Києва була позбавлена можливості внесення протесту в порядку нагляду на незаконний вирок відносно ОСОБА_18, чим були спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створено обстановку, яка ускладнила здійснення основної функції суду –правосуддя, заподіяно істотну матеріальну шкоду державі.

4.03.1998 року в приміщенні Печерського районного суду м. Киева по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким засудив ОСОБА_20 за ст. 229-1 ч. 2 КК України (1960) до 5 років позбавлення волі умовно з іспитовим строком на 2 роки із сплатою штрафу на користь держави в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ОСОБА_21 за ст. 229-6 ч. 2 КК України (1960) до 4 років позбавлення волі умовно з іспитовим строком на 2 роки із сплатою штрафу на користь держави в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ОСОБА_22 за ст. 229-1 ч. 2 КК України (1960), із застосуванням ст. 44 КК України (1960), до 3 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю, із відстрочкою виконання вироку на 1 рік із сплатою штрафу на користь держави в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За пред'явленим обвинуваченням за ст. 229-20 ч. 3 КК України (1960) ОСОБА_20 та ОСОБА_21 виправдані в зв'язку з недоведеністю їх вини, а ОСОБА_20 також звільнений з-під варти в залі суду. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. 334 КПК України, мотивувальну частину вироку стосовно ОСОБА_20. ОСОБА_21 та ОСОБА_22 не склав, внаслідок чого були спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

Крім того, 11.03.1998 року прокуратурою Печерського району м. Києва з метою оскарження даного вироку, внесено касаційне подання у зв'язку з необґрунтованою перекваліфікацією дій ОСОБА_20 і ОСОБА_21 з ч. 3 на ч. 2 ст. 229-1 КК України (1960) та їх безпідставним виправданням за ст. 229-20 ч. 3 КК України (1960), а також за м'якістю призначеного ОСОБА_20 покарання. За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 352 КПК України, вирок відносно ОСОБА_21, ОСОБА_20 і ОСОБА_22 не набув законної сили. Однак, ОСОБА_1 умисно, у особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, з метою приховання факту не складання (не написання) ним тексту вироку, використовуючи надану йому законом владу та службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст.ст. 347, 349 і 352 КПК України про внесення касаційного подання заінтересованих осіб не сповістив, кримінальну справу відносно ОСОБА_21, ОСОБА_20 і ОСОБА_22 до Київського міського суду не направляв з 12.03.1998 року до моменту його звільнення – 24.07.2001 року і лише 16.08.2001 року, тобто після порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та вилучення справи в Печерському районному суді, вона була направлена до Київського міського суду, який розглянув її в апеляційному порядку 10.11.2001 року. Ухвалою судової колегії у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 25.04.2002 року вирок Печерського районного суду м. Києва від 4.03.1998 року в частині засудження ОСОБА_21 та ОСОБА_20 скасовано, справа відносно них направлена на новий розгляд до того ж суду в іншому складі. Внаслідок умисного не направлення суддею ОСОБА_1 кримінальної справи відносно ОСОБА_21, ОСОБА_20 і ОСОБА_22 до Київського міського суду протягом трьох років, вирок відносно них не був своєчасно переглянутий у касаційному порядку.

22.05.1997року заступником Генерального прокурора України затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі №20-1326/83 за обвинуваченням ОСОБА_23, ОСОБА_24 і ОСОБА_25 у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 86-1, 165 ч. 2 КК України (1960); ОСОБА_26 у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 86-1, 165 ч. 2. 194 ч. 1 КК України (1960) (2001-05) . 24,05.1997 року зазначену справу відповідно до вимог ст. 232 КПК України направлено для розгляду по суті до Печерського районного суду м. Києва. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. 257 КПК України, у період з 16.06.1999 року до 24.07.2001 року справу не розглядав. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя; завдано істотну шкоду правам, свободам та інтересам громадян - суб'єктам кримінального судочинства, що охороняються законом, в тому чисті правам, передбаченим ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Рим, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року (475/97-ВР) , яка забезпечує право кожної людини "...на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку - незалежним і безстороннім судом... "

13.07.1999 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким засудив ОСОБА_28 за ст. ст. 148-2 ч. 2. 148-5 ч. 2, 42 КК України (1960) (2001-05) до 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати в установах чи організаціях, незалежно від форм власності, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарчих обов'язків на 5 років, на підставі ст. 45 КК України (1960) умовно з іспитовим строком на 2 роки із сплатою штрафу в розмірі 350 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За пред'явленим обвинуваченням за ч. 2 ст. 165 КК України (1960) ОСОБА_28 виправданий у зв'язку з недоведеністю в його діях складу злочину. В ході, судового розгляду суддею ОСОБА_1. ОСОБА_29 був звільнений від призначеного йому за ст. 165 ч. 2 КК України (1960) покарання на підставі акту амністії. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. 334 КПК України, мотивувальну частину вироку стосовно ОСОБА_28 не склав. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва та створення обстановки, що ускладнювала здійснення основної функції суду – правосуддя.

Крім того, ОСОБА_1, умисно, в особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, з метою приховування факту неналежного оформлення мотивувальної частини вироку, використовуючи надану йому законом владу та службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст. ст. 401, 404 КПК України, копію вироку до органів внутрішніх справ за місцем проживання засудженого ОСОБА_28 не направив та не виписав виконавчого листа щодо стягнення штрафу. Внаслідок не направлення суддею ОСОБА_1 копії вироку до органів внутрішніх справ за місцем проживання засудженого ОСОБА_28, не було забезпечено контролю за його поведінкою. Внаслідок того, що не був виписаний виконавчий лист про стягнення штрафу з ОСОБА_28 на користь держави не надійшли кошти в розмірі 350 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 5950 грн., чим було завдано тяжкі наслідки інтересам держави.

Для перевірки законності і обґрунтованості постановленого вироку та вирішення питання щодо його опротестування з порядку нагляду, за вказівкою прокуратури міста Києва від 30.08.1999 року кримінальна справа відносно ОСОБА_28 і ОСОБА_29 запитами від 1.09.1999 року, 7.10.1999 року, 31.01.2000 року, 6.03.2000 pоку, 25.10.2000 року витребовувалась прокуратурою Печерського району м. Києва; 29.09.1999 року та 5.10.1999 року – прокуратурою м. Києва. Однак, ОСОБА_1 умисно, в особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, з метою приховання факту неналежного оформлення мотивувальної частини вироку, використовуючи надану йому законом владу та службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст. ст. 385, 386 КПК України та ст. 38 Закону України "Про прокуратуру", кримінальну справу стосовно ОСОБА_28 і ОСОБА_29 до прокуратури м. Києва та прокуратури Печерського району м. Киева до 25.05.2001 року не направляв, мотивуючи свої дії формальними приводами, посилаючись на тривале перебування секретаря судового засідання на лікарняному, проведенням інвентаризації справ, здачею звітності та ін. Внаслідок дій ОСОБА_1. у зв'язку з перебігом передбаченого ст. 385 КПК України річного строку для опротестування вироку, пов'язаного з необхідністю погіршення становища засудженого, прокуратура м. Києва була позбавлена можливості внесення протесту в порядку нагляду на вирок відносно ОСОБА_28

Крім того, встановлено, що під час судового слідства по справі відносно ОСОБА_28 та ОСОБА_29, голова Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 постановою від 19.03.1999 року порушив кримінальну справу за ст. 165 ч. 2 КК України (1960) відносно голови правління АКБ "Укрсоцбанк" ОСОБА_32, начальника операційного управління банку ОСОБА_33, працівників цього управління ОСОБА_34 та ОСОБА_35 При цьому, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. 278 КПК України, виніс вказану постанову, не вислухавши думки прокурора та не оголосивши постанови в судовому засіданні, після чого 22.03.1999 року направив її за місцем роботи вказаних осіб – до "Укрсоцбанку". 1.04.1999 року зазначена постанова на підставі ст. 355 КПК України була оскаржена ОСОБА_32, ОСОБА_36 та ОСОБА_35 до Київського міського суду через Печерський районний суд м. Києва. Отримавши скаргу ОСОБА_32, ОСОБА_36 та ОСОБА_35, ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. ст. 352, 354 та 355 КПК України, не направив матеріали за скаргою ОСОБА_32, ОСОБА_36 та ОСОБА_35 до Київського міського суду до 25.05.2001 року, внаслідок цього було заподіяно тяжкі наслідки, у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду –правосуддя, та завдано значної шкоди правам, свободам та інтересам ОСОБА_32, ОСОБА_36 та ОСОБА_35, що охороняються законом.

3.11.1999 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким засудив ОСОБА_37 за ст. 98 КК України до 3 років позбавлення волі на підставі ст. 46-1 КК України (1960) з відстрочкою виконання покарання строком на 2 роки та штрафом на користь держави у розмірі 50 неоподаткованих мінімуми доходів громадян. Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_37 до набрання чинності вироку змінено з утримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання і звільнено його з-під варти в залі суду. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст.ст. 87, 224, 334, 344, КПК України (1001-05) , мотивувальну частину вироку стосовно ОСОБА_37 не склав, не дав правової оцінки діям підсудного ОСОБА_37 щодо обвинувачення його у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 101 КК України, та не вирішив питання його винності у зазначеному злочині, копію вироку засудженому не надав, протокол судового засідання не підписав. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади з особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

Крім того. ОСОБА_1, умисно, в особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, з метою приховання факту не складання мотивувальної частини вироку та не визначення правової оцінки щодо дій підсудного в інкримінованому йому злочині, використовуючи надану йому законом владу та службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст. ст. 401, 404 КПК України, копію вироку, що набрав чинності, до органів внутрішніх справ за місцем проживання засудженого ОСОБА_37 не направив та не виписав виконавчого листа щодо стягнення штрафу, внаслідок чого не було забезпечено контролю за поведінкою засудженого ОСОБА_37 Внаслідок того, що не було виписано виконавчий лист про стягнення штрафу з ОСОБА_37 на користь держави не надійшли кошти у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 гри., чим було завдано тяжкі наслідки інтересам держави та спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя.

13.12.1999 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 при розгляді цивільної справи постановив рішення, яким громадянину ОСОБА_38 відмовлено в задоволенні позову про визнання незаконними дій та бездіяльності посадових осіб УДАІ МВС України, захисту честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. При цьому, суддя ОСОБА_1, оголосив, що з мотивованим рішенням суду можливо буде ознайомитися в канцелярії суду. 17.12.1999 року ОСОБА_38 звернувся до Печерського районного суду з заявою про ознайомлення з мотивованим рішенням, однак суддя ОСОБА_1 на порушення ст. 209 ЦПК України повідомив, що у зв'язку з великою завантаженістю суду, з мотивованим рішенням йому буде надана можливість ознайомитись не в триденний строк, як це передбачено законом, а через 10 днів, але і у такий термін рішення суду виготовлено не було, і ОСОБА_38 з матеріалами справи не був ознайомлений, що порушувало його право на своєчасне ознайомлення з рішенням і не давало змоги на подання мотивованої касаційної скарги на рішення суду. 28.03.2000 року ОСОБА_38 звернувся з касаційною скаргою де Київського міського суду через канцелярію Печерського районного суду м. Києва. Відповідно до ст. ст. 289, 294 ЦПК України суддя ОСОБА_1, одержавши касаційну скаргу, не пізніше наступного дня мав надіслати копії касаційної скарги зацікавленим особам, що приймали участь у розгляді справи та повинен був по закінченні касаційного строку надіслати касаційну скаргу ОСОБА_38 разом із справою до суду касаційної інстанції, призначивши в межах місячного строку день її розгляду. Однак, ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. ст. 209, 289, 294 ЦПК України, копії касаційної скарги ОСОБА_38 зацікавленим особам, що приймали участь у розгляді справи, не надіслав; касаційну скаргу разом із справою до Київського міського суду для розгляду у касаційному порядку не направив; день слухання справи у Київському міському суді не призначив; можливості ознайомитися з матеріалами справи та мотивованим рішенням суду на вимогу ОСОБА_38 не надав. Не зважаючи на неодноразові звернення ОСОБА_38 зі скаргами у різні інстанції на протязі майже півторарічного строку, ОСОБА_38 так і не отримав рішення Печерського районного суду м. Києва по цивільній справі за своїм позовом і не ознайомився з матеріалами справи. У такий спосіб він був позбавлений можливості повноцінного судового захисту своїх законних прав та інтересів, що завдавало значної їм шкоди. Крім того, ситуацією, що склалась внаслідок дій судді ОСОБА_1, підривався авторитет та престиж держави Україна, державного апарату та його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створювалась обстановка, що ускладнювала здійснення основної функції суду – правосуддя.

31.12.1999 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким засудив ОСОБА_40 за ст. 142 ч. 3 КК України (1960) до 10 років позбавлення болі в ВТК Посиленого режиму з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна. Після оголошення вироку 3.01.2000 року засудженим ОСОБА_40 на вирок внесена касаційна скарга. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. ст. 344. 347, 349, 352 КПК України (1001-05) , копію вироку ОСОБА_40 в триденний строк до Київського СІ30 № 13 не направив; осіб, що мають право касаційного оскарженої вироку і Внесення касаційного подання про подачу засудженим касаційної скарго не повідомив; справу до Київського міського суду для розгляду у касаційному Порядку не направив до 23.05.2001 року, у зв'язку з чим на протязі тривалої о часу вирок суду щодо засудженого ОСОБА_40 не набув законної сили і не був вчасно переглянутий у касаційній інстанції. Внаслідок цього було заподіяно тяжкі наслідки, у вигляді підриву авторитету та престижу держави Україна, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду –правосуддя, та завдання значної шкоди правам, свободам га інтересам окремих громадян, що охороняються законом. Лише 18.12.2000 року після неодноразових скарг на неправомірні дії голови Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 в різні інстанції, ОСОБА_40 отримав копію вироку від 31.12.1999 року з Київського Міського управління юстиції, ознайомившись з яким, 25.12.2000 року склав доповнення до касаційної скарги.

9.03.2000 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києві по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив вирок, яким засудив ОСОБА_27 за ст. 142 ч. 2 КК України (2341-14) до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна; ОСОБА_41 за ст. 142 ч. 2 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна; ОСОБА_42 за ст. 141 ч. 2 КК України до 4 років позбавлення волі без конфіскації майна; ОСОБА_43 за ст. 141 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі без конфіскації майна, на підставі ст. 45 КК України (1960) кожного умовним з іспитовим строком 2 роки та сплатою штрафу на користь держави у розмірі 60 неоподаткованих мінімуми доходів громадян. Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_27 до набрання чинності вироком змінено з утримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання і звільнено його з-під варти в залі суду; іншим обвинуваченим міри запобіжного заходу - підписка про невиїзд, залишено без зміни. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст.ст. 324, 334, 344 КПК України, мотивувальну частину вироку стосовно ОСОБА_27, ОСОБА_41, ОСОБА_42 та ОСОБА_43 не склав, не дав правової оцінки діям підсудних ОСОБА_42 та ОСОБА_43 щодо обвинувачення їх у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 142 КК України, не вирішив питання винності останніх у зазначеному злочині, копії вироків засудженим не надав, внаслідок чого були спричинені тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету та престижу держави України, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду – правосуддя, а також матеріальних збитків державі. Крім того, ОСОБА_1, умисно, в особистих інтересах, з власних кар'єристичних мотивів, приховання факту не складання мотивувальної частини вироку та не визначення правової оцінки щодо винності підсудних у інкримінованих їм злочинах, використовуючи надану йому законом владу та службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи ст. ст. 401, 404 КПК України, копію вироку, що набрав чинності, до органів внутрішніх справ за місцем проживання засудженого ОСОБА_27, ОСОБА_41 ОСОБА_42 та ОСОБА_43 не направив та не виписав виконавчого листа щодо стягнення штрафу, внаслідок чого не було забезпечено контролю за поведінкою ОСОБА_27, ОСОБА_41 ОСОБА_42 та ОСОБА_43 та на користь держави не стягнуто кошти в розмірі 240 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 4080 грн., чим було завдано істотну шкоду інтересам держави у вигляді матеріальних збитків, що більш ніж в 100 разів перевищили неоподаткований мінімум доходів громадян.

25.12.2000 року в приміщенні Печерського районного суду м. Києва по вул. Гайцана, 4, суддя ОСОБА_1 постановив виправдувальний вирок, згідно з яким ОСОБА_44 визнаний невинним у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 165 ч. 2, 176-4 КК України (1960) та виправданий за недоведеністю в його діях складу злочину. Після оголошення вироку, 27.12.2000 року державним обвинувачем старшим помічником прокурора Печерського району м. Києва ОСОБА_45 на вирок внесено касаційне подання. ОСОБА_1, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи ст. ст. 347, 349, 352 КПК У країни, ОСОБА_44, його захисників і прокуратуру Печерського району м. Києва, що мають право касаційного оскарження вироку і внесення касаційного подання, про внесення касаційного подання не повідомив, справу до Київського міського суду для розгляду у касаційному порядку не направив, чим було заподіяно тяжкі наслідки, у вигляді підриву авторитету та престижу держави Україна, державного апарату і його складової частини – судової гілки влади в особі Печерського районного суду м. Києва; створення обстановки, яка ускладнила здійснення основної функції суду –правосуддя.

Направляючи справу на додаткове розслідування, апеляційний суд послався на те, що слідчими, які розслідували справу щодо ОСОБА_1, при провадженні досудового слідства в повній мірі не дотримані вимоги ст. ст. 22, 64 КПК України, допущена неповнота досудового слідства, а по деяким епізодам обвинувачення допущена неправильність досудового слідства.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, порушує питання про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий судовий розгляд. Своє прохання мотивує тим, що під час досудового слідства були вжиті всі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи. Вважає, що підстав для направлення справи на додаткове розслідування немає.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, які просили залишити касаційну скаргу без задовлення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 281 КПК України повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Як убачається з протоколу судового засідання, захисником ОСОБА_2 було заявлене клопотання про направлення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні. Своє клопотання обґрунтував тим, що, до справи не долучені тексти нормативно-правових актів, відсутні докази вини підсудного, обвинувачення ОСОБА_1 було пред’явлене поза межами строку досудового слідства, йому не були вручені постанови про порушення кримінальної справи. В такому обсязі підсудний підтримав клопотання свого захисника.

Зі змісту постанови видно, що суд, направляючи справу на додаткове розслідування, послався на підстави, які не були зазначені у клопотанні, вказав у постанові самостійно виявлені порушення, допущені під час досудового слідства. Зокрема, зазначив, що проведення виїмки проводилося у приміщенні суду, яке знаходилося за іншою адресою, ніж зазначена у постанові про проведення виїмки; під час досудового слідства були порушені права осіб, які не були визнані потерпілими. Суд вказав на необхідність проведення слідчих дій з метою з’ясування механізму переміщення справ між приміщеннями суду, перевірки походження вироків, виготовлених за допомогою комп’ютера та скріплених печаткою суду, механізм вручення копій вироків у період часу вчинення інкримінованих діянь; з’ясування причин, які перешкодили в.о. голови Печерського районного суду м. Києва надати органу досудового слідства певну інформацію; надати оцінку окремим документам, долученим до справи; з’ясування обставин складення прокурором Святогором довідки про відкликання касаційного подання та інше.