Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Романець Л.А.,

суддів Марчук Н.О., Пузиревського Є.Б.,

з участю прокурора Міщенко Т.М.,

розглянула в судовому засіданні 4 жовтня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2011 року.

Постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 12 січня 2011 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2011 року, до

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянки України, не судимої,

за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, на підставі ст. 94 КК України застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

ОСОБА_2 визнано винною в тому, що 28 серпня 2010 року приблизно о 12-й год. вона у своїй квартирі в АДРЕСА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків умисно вбила свого чоловіка ОСОБА_3, 1932 року народження, завдавши йому не менше 6 ударів обухом сокири в область голови, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер на місці.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 порушив питання про зміну ОСОБА_2 режиму нагляду в психіатричному закладі з суворого на загальний. Свої вимоги мотивував тим, що застосований до ОСОБА_2 суворий нагляд не відповідає її особі, оскільки вона має похилий вік, є учасником війни, інвалідом першої групи по зору, у зв’язку з чим самостійно пересуватись і доглядати за собою не може без сторонньої допомоги, яку їй зараз забезпечують її рідні і яка з їхнього боку буде неможливою в умовах стаціонару із суворим наглядом. Крім того, захисник зазначив, що місцевий суд всупереч положенням ст. 424 КПК України неправильно вказав строк апеляційного оскарження постанови.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КК України той чи інший вид примусового заходу медичного характеру обирається залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 КК України та роз’яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 року № 7 "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування" (v0007700-05) , щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду, суд може застосувати госпіталізацію до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Згідно з актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 6 жовтня 2010 року № 737 ОСОБА_2 страждала на хронічне психічне захворювання у формі параноїдальної шизофренії безперервного перебігу зі змішаним дефектом особистості, потребувала застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

З урахуванням характеру і тяжкості вчиненого злочину та даних про стан здоров’я ОСОБА_2 місцевий суд правомірно застосував до неї саме ці примусові заходи медичного характеру.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції захисника, аналогічні викладеним у його касаційній скарзі, й обґрунтовано визнав їх безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Твердження захисника, що місцевий суд, порушуючи положення ст. 424 КПК України, неправильно вказав строк апеляційного оскарження постанови, не є тим істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, яке могло би бути безумовною підставою для скасування судових рішень у справі.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Постанову Запорізького районного суду Запорізької області від 12 січня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2011 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 – без задоволення.