5-4077км11 Про умисне ухилення від сплати податків та незаконне привласнення грошових коштів, скоєне з корисливих мотивів шляхом внесення до податкової декларації про податок на додану вартість завідомо неправдивих відомостей - 29.11.2011 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 листопада 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2011 року щодо ОСОБА_1

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2011 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого

за ч. 3 ст. 212 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посаду пов’язану з фінансово - господарськими функціями, без конфіскації майна.

За ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та на нього покладено обов’язки згідно ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДПІ в Ленінському районі м. Запоріжжя 2100050 грн.

ОСОБА_1 визнано винними та засуджено за те, що він в період з 1 червня 2010 року по 30 червня 2010 року, перебуваючи на посаді директора ТОВ "Гвид Л.", що розташоване за адресою вул. Заводська, 3/15, м. Запоріжжя, виконуючи фінансово-господарську діяльність, з корисливих мотивів, з метою незаконного привласнення грошових коштів, вніс в податкову декларацію про податок на додану вартість завідомо неправдиві відомості про суму поставок підприємством ТОВ "Техпромприбор" на адресу ТОВ "Гвид Л." матеріальних цінностей та послуг, які фактично не мали місце, неправомірно зависив суму податкового кредиту підприємства в податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень 2010 року, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету податку на додану вартість в сумі 2200000 грн. .

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

В касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 КК України, просить вирок суду щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого в наслідок м’якості. У обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд при розгляді справи формально врахував дані про особу засудженого, його характеристику та безпідставно застосував до ОСОБА_1 ст. 69 КК України, призначивши покарання нижче від найнижчої межі, за відсутності умов для цього.

У доповненні до касаційної скарги, яка подана до початку слухання справи, прокурор, у обґрунтування причин скасування вироку суду відносно ОСОБА_1 і направленні справи на новий судовий розгляд, посилається і на порушення судом вимог кримінального закону щодо підстав звільнення його від відбування покарання з випробуванням, в тому числі і від додаткового покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 в ухиленні від сплати податків при обставинах, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 212 КК України ніким не оспорюється.

Матеріали справи не містять обставин, що можуть викликати сумніви у правильності рішення суду.

Що стосується покарання, обраного судом ОСОБА_1, то воно призначена з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, даних про його особу, а також усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку покарання, обране ОСОБА_1, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому колегія суддів погоджується з мотивами, наведеними місцевим судом, якими він обґрунтував можливість призначення ОСОБА_1 покарання нижче від найнижчої межі, а доводи прокурора з цього приводу є непереконливими.

Згідно зі ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання може мати місце за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

Розглядаючи справу в порядку ст. 299 КПК України, суд першої інстанції врахував всі обставини справи, а саме те, що ОСОБА_1 на досудовому слідстві і в суді свою вину визнавав повністю, як випливає із позовної заяви, частково відшкодував завдану шкоду, страждає на туберкульоз, з приводу чого знаходиться на диспансерному обліку.

При подачі касаційної скарги прокурором заперечень щодо необґрунтованого звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням не надійшло.

Що ж до поданих прокурором доповнень до касаційної скарги стосовно необґрунтованого застосування судом ст. 75 КК України, то вони не можуть бути прийняті до розгляду, оскільки у них порушуються питання, які погіршують становище засудженого, і які подані поза межами процесуальних строків, без додержання вимог ст. 355 КПК України.

Керуючись статями 394- 396 КПК України, колегія суддів,-

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.