5-3943км11 Про відкрите викрадення майна - 24.11.2011 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 24 листопада 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 8 червня 2011 року.

Зазначеним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого –

засудженого вироком Шевченківського районного суду

м. Запоріжжя від 5 жовтня 2005 року

за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі,

на підставі ст. 75 КК України звільненого

від відбування покарання з випробуванням

з іспитовим строком 3 роки;

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 5 жовтня 2005 року, призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді 4 років 3 місяців позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 1 лютого 2008 року приблизно о 9 год. 30 хв. повторно, знаходячись у приміщенні офісу ТОВ "Компанія Просвіт" за адресою вул. Східна, 9 у м. Запоріжжі, відкрито

викрав мобільний телефон Nokia 3310 вартістю 432,50 грн, належний цьому товариству із sim-картою оператора мобільного зв’язку "Київстар", що не представляє матеріальної цінності.

У касаційній скарзі засуджений поставив питання про скасування судових рішень і закриття кримінальної справи щодо нього у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. Обґрунтовуючи вказані вимоги, послався на істотне порушення судами вимог кримінально-процесуального законодавства, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначив, що в його діях міг бути склад злочину, передбаченого ст. 356 КК України, а не ч. 2 ст. 186 цього Кодексу, проте, на його думку, в результаті втрати телефону значної шкоди підприємству не завдано. Крім того, ОСОБА_1 вказав на те, що постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2008 року його звільнено від покарання, призначеного за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 5 жовтня 2005 року, у зв’язку з чим призначення йому покарання за сукупністю вироків не відповідає вимогам закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який вважав, що скарга підлягає задоволенню в частині необхідності виключення із судових рішень застосування ст. 71 КК України при призначенні покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог статтей 367 – 369 КПК України (1001-05) посилання на однобічність або неповноту дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який за результатами перевірки на підставі ст. 366 КПК України має право на скасування вироку суду на вказаних підставах.

Доводи ОСОБА_1 в касаційній скарзі щодо відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ст. 186 КК України, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції за доводами апеляції захисника ОСОБА_2 Їх обґрунтовано було визнано такими, що не відповідають матеріалам справи.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу щодо ОСОБА_1, дотримався вимог ст. 377 КПК України, належним чином проаналізував усі доводи захисника в поданій на вирок районного суду апеляції, на кожний із цих доводів дав вичерпну відповідь і обґрунтовано залишив апеляцію без задоволення.

При цьому в ухвалі апеляційного суду надано оцінку показанням свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про обставини події злочину, які свідчать про відкрите заволодіння засудженим телефоном.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 186 КК України грабіж – це відкрите викрадення чужого майна.

Об’єктивна сторона викрадення полягає в тому, що винна особа обертає чуже майно на свою чи іншої особи користь .

Суб’єктивною стороною викрадення є наявність прямого умислу: суб’єкт злочину усвідомлює, що майно, яке він викрадає, є для нього чужим і що він вчиняє викрадення такого майна, а також бажає його вчинити.

Самоправство з об’єктивної сторони характеризується тим, що винна особа реалізує своє дійсне або уявне право на майно незаконними методами.

Як убачається з матеріалів справи, а саме з показань ОСОБА_1 наданих ним під час досудового слідства, прийшовши до ТОВ "Компанія"Просвіт" і не отримавши там своєї трудової книжки та заробітної плати, він забрав телефон, який наступного дня продав (а.с. 34).

У судовому засіданні ОСОБА_1 також підтвердив, що він усвідомлював, що бере чужу річ; оскільки грошей у нього не було телефон він здав на зберігання (заклав) телефон, а гроші витратив на продукти харчування і проїзд (а.с. 135 зв.). Із показань свідка ОСОБА_8 вбачається, що про місце знаходження телефону вона дізналася від сина і після того, як його затримали, викупила телефон (а.с. 135).

Таким чином, у ОСОБА_1 було відсутнє будь-яке право на предмет злочину – телефон, що засуджений усвідомлював.

Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані як відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Доводи в касаційній скарзі та матеріали справи не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді справи норм кримінально-процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення у справі.

Разом із тим, доводи ОСОБА_1 про відсутність підстав для застосування ст. 71 КК України заслуговують на увагу.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 5 жовтня 2005 року вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк – 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком – 3 роки (а.с. 65).

У матеріалах справи міститься копія постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2008 року про звільнення ОСОБА_1 від покарання, призначеного вироком цього ж суду від 5 жовтня 2005 року (а.с. 222). Дані про скасування цього рішення відсутні.

У зв’язку з викладеним та з урахуванням вказаної постанови на час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 був особою, звільненою від відбування покарання, а тому підстави для застосування ст. 71 КК України відпали.

Враховуючи відсутність необхідності призначення покарання за сукупністю вироків, конкретні обставини злочину, вартість викраденого майна, його повернення власнику, як обставину, що пом’якшує покарання, а також значний час, який сплинув з моменту вчинення злочину, дані про особу винного, вказані у вироку, колегія суддів дійшла висновку, про можливість застосувати до ОСОБА_1 ст. 69 КК України, і

пом’якшити йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 КК України.

При цьому колегія суддів вважає, що фактично відбутий ОСОБА_1 строк у виді позбавлення волі – 8 місяців 27 днів достатній для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Керуючись статтями 395–398 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 8 червня 2011 року щодо ОСОБА_1 на підставі касаційної скарги та в порядку ст. 395 КПК України змінити: виключити вказівку про призначення покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.