Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А.,

суддів Чуйко О.Г., Крижановського В.Я.,

за участю прокурора Саленка І.В., -

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 24 листопада 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2011 року щодо ОСОБА_1

Зазначеним вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за ч. 3 ст. 149 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років позбавлення волі; за ст. 166 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов’язків, передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку кримінальна справа щодо ОСОБА_1 не переглядалась.

ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 8 жовтня 2010 року приблизно о 16 год. поблизу кафе "Фортуна", що розташоване по вул. Леніна, 13 в смт. Андріївка, Запорізької обл., продала ОСОБА_2 за 100 000 грн. свою малолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка в силу свого віку та сімейного стану знаходилась у залежності від неї.

Крім того, ОСОБА_1 являючись матір’ю малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з моменту її народження злісно не виконувала свої батьківські обов’язки по охороні здоров’я дитини, що потягло тяжкі наслідки, які виразились у затримці психічного розвитку із зниженням темпів та рівня інтелекту, особистості, а також відставання психічного розвитку ОСОБА_3

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 у зв`язку з неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів, внаслідок м`якості, посилаючись на ту обставину, що судом першої інстанції безпідставно та без належного мотивування було застосовано до засудженої положення ст.ст. 69, 75 КК України. Крім того, вказує, що суд при обранні міри покарання не врахував, що засуджена свою вину не визнала та не розкаялась.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1, а також правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Твердження прокурора у касаційній скарзі про необхідність скасування вироку суду в частині неправильного застосування кримінального закону та призначеного ОСОБА_1 покарання у зв`язку з його м`якістю колегія суддів вважає обґрунтованими.

Суд, приймаючи рішення, у мотивувальній частині вироку зобов`язаний навести обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, належним чином мотивувати своє рішення.

Відповідно до положень ст. 69 КК України призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин може мати місце лише за наявності кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини або дані про особу він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.

Так, суд, обґрунтовуючи застосування до ОСОБА_1 ст. 69 КК України зазначив, що вона страждає на психічні захворювання та визнав дану обставини як виключну.

Інших обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.3 ст. 149 КК України, судом не зазначено.

Тому застосування до ОСОБА_1 вимог ст. 69 КК України не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням лише у тому випадку, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з вироку, судом зазначені вимоги закону також не виконані.

Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд у достатній мірі не врахував, що засудженою вчинено злочин середньої тяжкості та особливо тяжкий злочин щодо малолітньої дитини, свою вину у вчиненні злочинів ОСОБА_1 не визнала та не розкаялась.

Таким чином, застосування судом ст. 75 КК України належним чином не вмотивовано, а призначене покарання не відповідає тяжкості скоєного злочину та особі засудженої.

За таких обставин, вирок суду в частині застосування ст.ст. 69, 75 КК України та призначення ОСОБА_1 покарання, підлягає скасуванню.

Якщо при новому розгляді справи суд дійде до висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, - призначене їй покарання слід вважати м’яким.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.